Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

    Андромеда зітхнула та залізла за братом Ра Он до вузького темного приміщення. Там вони стояли майже впритул один до одного, у темряві.

   - Тобі обов’язково, - уточнив через деякий час хлопець, - віддавлювати мої ноги?

  - Вибач, але щось промайнуло біля моєї ступні, і я перелякалася що це – миша.

  - Не кажи дурниць, - фиркнув Ладислав так само, як його молодша сестра, - тут немає мишей. Одеса – великий порт, тож тут лише розлючені підступні щури.

  - Вмієш ти заспокоїти, - верескнула дівчина. Хлопець знизав плечима, але вона цього не побачила.

   Для Андромеди, від якої хлопці тікали, вибачте за заїжджений приклад, як чорт від ладану, було трохи дивно провести майже годину у темряві шафи із хлопцем, якого вона так чи інакше (чи він її) випадково торкалася.

   А коли він, час від часу, перевіряв на планшеті скільки ще часу їм залишилося сидіти до закінчення робочого часу музею, вона чомусь щоразу лякалася. Бо, він знову був схожий на тих красунчиків-демонів з дорам, які спокутують гріхи зі своїх минулих життів, одночасно намагаючись звабити головну героїню. Щоправда, в її житті головною героїнею була Ра Он, або Веста.

    На початку дев’ятої, Ладислав привідчинив двері свого схованку. У коридорі світило електричне світло.

  - Не дуже економно з їхнього боку, - пробурмотів хлопець. – Сподіваюся, працеголіків у них тут немає. Я перевірю, а ти поки що не висовуйся.

    Андромеда зачекала хвилину і вирішила, що вже можна вилазити з її сховища. І тут, дверцята різко відчинилися, до шафи влетів Ладислав, закрив їй рот долонею та притис до стіни. Невже вона помилилася і тепер, коли ніхто не знає де вона та з ким, потрапила до рук серійного маніяка?!