Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

    Андромеда неочікувано легко та швидко спустилася з тієї труби без пригод. Хоча спочатку, вона думала, що так на ній і застрягне. Але Ладислав міцно тримав її коли вона вилазила з вікна (те ще задоволення!) і невпевнено чіплялася за трубу.

    Опинившись на асфальті без пригод, синців та травм, донька професора історії почала думати, що хлопець все ж наклав на неї заклинання безпечної подорожі, або щось на кшталт. Він казав, що чаклунка у них в родині – Ра Он. Але, можливо, він мав на увазі, що лише його молодша сестра здатна виконати важкі заклинання, а сам він може виконати повсякденні? Такі, як спуск з вікна без травм? Ні! Краще його про це не запитувати!

   І тут мотузка смикнулася та стрибнула вгору (добре, що вона відчепила її від себе!). А тоді, з вікна кімнати директорки повільно та плавно опустилася сумка з тканини, в якій були планшети, а за нею впала мотузка. Світло в кабінеті вимкнулося. За декілька митей, Ладислав вправно спустився з труби.  

   - Як дізнатися, чи я був у минулому житті кішкою, чи котом? – Запитав хлопець. Амі лише розгублено знизала плечима. – Неважливо. Давай, повертай камерам спостереження нормальну картину та вшиваємося звідси. А, і дай пектораль. Та не смикайся! Ось, я кладу її до сумки, а сумку передаю тобі.

   До місця паркування, вони дісталися без пригод, навіть попри те, що їм постійно попадалися закохані парочки що, або їли морозиво, або випромінювали стійкі запахи алкоголю, або голосно реготали не-зрозуміло-чому.

   - Так рано повертаєтеся? – Здивувався паркувальник.

   - Ну, у нас дуже комфортабельний номер в готелі, а ці нічні клуби - занадто галасливі, - повідомив Ладислав, і отримав ліктем у ребро. – Гей?! – Запитав він у співучасниці. – Ти дійсно хотіла, щоб я розповів йому правду про те, чим ми насправді займалися?

  - Міг би сказати, що у мене зламався підбор!

  - Я хотів, - розлючено відповів хлопець, - але ж у тебе – паска підошва!

   - Сподіваюся, - сказав Ладислав, коли вони зупинилися перед будинком мафіозної родини Кан, - матуся вже вдома. Бо не хотілося б пертися з тобою нічним потягом до Києва.

  - Якщо ти не помітив, то я вже доросла, - фиркнула, майже так само, як його молодша сестричка, Амі.

   - Не повіриш, але помітив. Але якщо ти не наділена магією, переміщатися країною з цінним артефактом у сумці є доволі ризиковано. – І він подзвонив у двері.

   Цього разу, двері їм відчинила дуже приваблива жінка у нічному халаті, яка хоч і мала європейську зовнішність, але все ж можна було здогадатися, що вона є родичкою Ра Он та Ладислава.

   - Ладе, - кинулася вона до сина, а тобі завмерла, бо побачила спантеличену Андромеду.

    - Це – Андромеда, - представив свою співучасницю Лад, - вона є подругою Ра Он, - пані Кан кліпнула, а її син простягнув конверт з листом.

    - То ви вкрали ту пектораль?! – Верескнула пані Кан, коли всадила свого сина та гостю на диван і перечитала листа від донечки.

   - Мамо, - обурився син, - ми її не вкрали, а підмінили! І, можна тебе на хвилинку?

   - Андромедо, тобі щось треба? Може какао та тістечко, чи ще щось? – Уточнила мама Ра Он.

   - Ні, дякую, - перелякано відповіла донька професора історії. – Ваш син мене добре нагодував. Гроші за їжу я поверну через Ра Он.

   Мама та син увійшли в іншу кімнату.

  - Схоже,  - зізнався Ладислав, - я їй не подобаюся.

  - Сам собі винен, - констатувала матуся. – І ще добре, якщо вона тебе не зненавидить, - сумно додала вона. – У тебе двадцять хвилин.

   - Залишаю тебе на матусю, - сказав Ладислав Андромеді. – Але, якщо треба буде щось вкрасти, можеш звертатися до мене. Я з радістю допоможу.

   - Дякую. Але сподіваюся, зараз наші шляхи назавжди розходяться.

   - Добраніч, - кинув хлопець, грюкнув дверима, а за мить почувся рев мотору.

   - Він тебе не ображав? – Уточнила пані Кан. – Вони з Ра Он іноді бувають грубими.

  - Все добре, - сумно посміхнулася Андромеда, дивуючись, чому не боїться «дружину мафії». – І, Ра Он іноді буває трохи дивною, але вона найкраща подруга, яка у мене коли-небудь була. Хоча, я розумію, що ми можемо розбігтися через деякий час.

   - Давай, я тобі все ж дам какао та тістечко, чи пиріг. У мене є пироги з лимоном та з вишнями.

   - Дякую, лише какао, щоб заспокоїти нерви.

   - Скажи, ти ж донька,- запитала пані Кан, коли вони вдвох пили какао, - Уляни Груші? Тобто, вона у дівоцтві була Груша. Що? – Уточнила вона побачивши здивований погляд Андромеди. – Ти на неї дуже схожа, але не така, як вона.

   - Так, вона - моя мама. Скажіть, - зніяковіло запитала дівчина, - а чому мою маму називають зрадницею?

   - Не звертай уваги! Мене вони теж називають зрадницею, бо мій чоловік Сон Дже з Кореї! Це – цілком тоталітарна організація і я не хотіла б, щоб моя донька була у ній. Як твоя мама? У неї все добре?