Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

     Але за мить виявилося, що в коридорі була співробітниця музею, яка розмовляла з кимось англійською, за допомогою телефону.

   Судячи зі всього, це була реставратор, яка комусь пообіцяла, що через декілька днів влаштує так, щоб пектораль віддали на реставрацію. А тоді, якщо співрозмовник певен, що вивезе дорогоцінність з України за допомогою дипломатичної служби і не потрапить у новини, передасть пектораль покупцеві. Але лише і виключно після того, як на її рахунок надійдуть гроші.

  - Якщо вдало її вкрадемо, можемо розпочати бізнес з викрадання музейних речей. Там ходять чарівні суми грошей за легесеньку роботу, - повідомив Ладислав Амі, коли в коридорі вимкнули світло, а співробітники музею залишили свої місця роботи.

   - Навряд нам це вдасться, - прохолодно зауважила дівчина, вилізаючи з шафи за напівкровкою, - бо ми використаємо магію, яку начаклували мої друзі. Вони не захочуть допомагати красти скарби України для іноземців. Ой! – У темряві вона налетіла на Ладислава.

  - Обережніше. Думаю, ми можемо увімкнули мобільні ліхтарики, - сказав хлопець.

  - А що далі? – Запитала донька професора історії. – Мені сидіти тут на підлозі?

  - Звичайно, що ні, - фиркнув син боса гілки мафії. – Якщо я вже влаштовую побачення, - він перебірливо освітлював ліхтарем двері в коридорі, а тоді зупинився на одних, – то я дбаю про комфорт. Нам сюди. – Він витягнув якісь дивні штуки, що були схожі на розпрямлені скріпки, вставив у замок, і за мить двері відчинилися. – Зазвичай, я пропускаю дівчат та жінок уперед, але в цілях безпеки зараз сам пройду першим.

    Він посвітив ліхтариком у кімнаті, зойкнув. Андромеда вже перелякалася, що там був труп, чи хоча б живий охоронець.

  - Що там? – Тремтячи запитала дівчина.

  - Та нічого, - відповів Ладислав, вмикаючи електричне світло.  Дівчина увійшла у кімнату, яка виявилася дуже зручним кабінетом директорки музею.

   - То що тебе тут налякало? – Не відступала Андромеда.

   - Ось, - хлопець тиснув мобільним у бік фігури неандертальця, якій заніс сокиру. – Не очікував на таке в кабінеті директорки.

  - Ти знаєш, - оглянула неписьменну фігуру донька професора історії, - він не виглядає аж таким страшним.

   - Це він в електричному світлі не виглядає страшним. А якщо я не очікував на подібну статую в кабінеті, ще й у світлі ліхтаря та з занесеною сокирою, - Ладислав смикнувся. – Ти ж бачиш, що тут дерева і денного світла вже немає. Обирай, де зручніше: у кріслі, чи на дивані. І, дуже мило з її боку залишити нам відчинене вікно. Бо довелося б одягати рукавички, щоб не залишати відбитків. До речі, якщо чогось тут торкнешся, то одразу протирай.

  - Добре,- Амі сіла на диван для відвідувачів. А Ладислав натягнув рукавички та став оглядати кабінет, читаючи то одну, то іншу книгу, які лежали на столі.

   - Ну, – за годину запитав хлопець у доньки професора, - як наші справи?

  - Вже маю відео порожніх зал. Але тут трохи пробивається вечірнє Сонце, тож краще ще декілька записати. Чи ти хочеш поміняти пектораль на магію зараз?

  - Ні. Коли почнеться футбольна гра. Зараз вони можуть зробити обхід. Але допоможи мені забрати мою сумку з їжею у приймальні. Бо не знаю як ти, а я -  зголоднів.

    Андромеда кивнула та вставила фальшиві відео замість справжніх. Любі хакери, якщо ви це читаєте і дивуєтеся моєму невігластву, то всі мої знання про хакерів взяті – з фільмів, чи серіалів. І я розумію, що все це працює інакше. Але цей твір - свого роду пародія на ті витвори мистецтва, де будь-яка праця є не такою, як насправді.

  За декілька хвилин, Ладислав повернувся зі своєю сумкою та витягнув паніні.

   - Я взяв з бараниною, бо схоже, ти, як і я, її любиш.

   - Так, дякую. Тобі обов’язково сидіти на підлозі? Чи ти витріщаєшся на мої коліна? – Уточнила вона.    

   - У тебе дуже гарні коліна. Але я сів на підлозі, бо мені так зручніше сидіти по-турецькі. На дивані було б не зручно.

   - Тоді я теж сяду на підлогу, - всілася навпроти нього Амі. – О, це – дуже смачно, - сказала вона відкусивши та пережувавши частину паніні. – Хоча ми намагаємося не їсти напівфабрикати.

   - Ми теж. Хоча той, хто їх виготовляє гребе гроші бульдозерами. Не знаю чи вірити, але вони пишуть, що їжа – екологічно чиста та без ГМО. І я її часом купляю, бо там не лише булка та м'ясо, а ще цілий набір вітамінів, включаючи капусту, часом навіть Кейл, та сири. То що ти думаєш, про ту рестовраторку та пектораль?

   - Я думаю, що та пектораль - дуже важлива. У нас, у «Сучасних амазонках» є дівчина, яка є громадянкою Італії, бо її тато – італієць. – Вона не хотіла непокоїти брата Ра Он тим, що до них проник хлопець. – І якби твої батьки поїхали в США, чи Канаду, то і Ра Он була б ніби іноземкою, яка знає таємниці амазонок. Тож, певно замовник – хтось, хто колись була «Сучасною амазонкою». 

   - Але чому та пектораль така важлива?

   - Ми не знаємо. Є версія, що вона може допомогти захопити цей світ. Але, - розважливо додала вона, - ти цього не зможеш зробити, бо потрібні магічні знання та знати, як воно насправді працює.

  - Не хвилюйся, я не збираюся захоплювати світ. Мені б зі своїм життям розібратися. Наїлася? – Амі кивнула. – Ось вода. Звичайно, це не гарячий чай, чи вино, але в таких умовах і вода – добре.