Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

  - Не хвилюйся, - заспокоїла її донька професора історії, - я нікому не розповім.

  - Та не тому ідіот, що пробовкався, а тому, що – збрехав. Як дитя мале, чесне слово!

  - Збрехав? – Стомлено підняла брови Андромеда.

  - У нас цілком легальний білий бізнес. І ми сплачуємо всі податки, бо за цим мама слідкує. А цей недоумок наплів чорт-зна-що! Мабуть, - роздратовано сказала Ра Он, - він був у батьків, коли я жалілася мамі, що моя подруга хоче зустрічатися з кримінальним генієм. І ти йому, мабуть сподобалася, тож він прикинувся злодієм. Але чому ти йому так одразу повірила?

  - Через тебе! – Панна Кан смикнулася. - Ти казала, що твій брат – чорна вівця, чи щось на кшталт. І що він зустрічався з прокурором та цікавиться чорною археологією.  

   - Він – адвокат, що допомагає розплутувати деякі злочини у вільний час. Тож, звичайно, він цікавиться чорною археологією та зустрічався з представниками прокуратури.

  - Адвокат?! То він і про вік свій збрехав? – Уточнила Амі. – Сказав мені, що йому двадцять один.

   - Так, в цьому році. Але він не навчався в школі, а - з мамою, тож закінчив школу екстерном. А потім поспішав отримати юридичну освіту, бо ми хочемо виходити на міжнародний ринок. Тому, він з вересня вчитиметься у Гарварді.

   - Зрозуміло, - стомлено кивнула Андромеда. – Що ж, сподіваюся, він добре розважився, дурячи голову такій дурепі, як я. Мабуть, йому було весело кепкувати з мене, і весь час розповідати про свої «злочини». Добре, що хоч комусь з нас було весело.

  - Ти на нього образилася за той дурний жарт? – Перелякалася Ра Он.

  - Не думаю, що твоєму братові жарт здавався дурним. Схоже, він насолоджувався моментом. І ні, я на нього не образилася, бо не можна образитися на людину, яку не знаєш.

  - Але ж ти його бачила!

  - Я бачила лише вигаданий образ. Тож, про твого брата, я геть нічого не знаю. Окрім того, що він – суцільна брехня. Думаю, стане найкращим студентом Гарварда! І, йому ще пощастило, що я в нього не закохалася, бо тоді б він одразу б закохався в таку ж безсердечну брехливу дівчину, як він сам.

  - Мабуть, таки пощастило, - кивнула Ра Он. – Якщо хочеш, йди в душ. Я вже прийняла. Хоча, в таку спеку хочеться з нього не вилазити.

  - А маску свою білу ти не накладатимеш? – Уточнила Амі.

  - Занадто спекотно. Я ще раз перепрошую, за свою помилку. Намагатимуся далі такого не робити, - вона вклонилася так, як це робили в дорамах. Андромеда кивнула. Донька професора розуміла, що сестра не може відповідати за лихі вчинки брата, але зараз вона була також сердита і на Ра Он, бо та принесла лиху звістку.

   - Стривай, - сказала Амі, - але ти теж мені збрехала! Ти весь час наголошувала, що ти – з бідної родини!

  - Ну, коли мої батьки одружилися, і я народилася, ми все ще були бідні. Це лише потім, у нас справи стали кращими. Але, ти вже вибач, у мене була легенда, що я бідна, бо всі хочуть дружити з багатіями. Але я боялася, що пробовтаюся, тож наклала на себе заклинання, що коли захочу навмисно, чи випадково сказати правду, воно мені не даватиме, і я казатиму відповідно до «легенди».

   - Але ж зараз ти мені розповідаєш? – Здивувалася донька професора.

   - Це тому, що ти знаєш правду, - зітхнула напів кореянка. – Я рада, що ти побачила наш будинок, бо мені не хотілося тобі брехати. Якби ж ще не цей козел, Лад! А Веста повірила, що я – бідна, - розреготалася вона.

    Андромеда вийшла з душу в темну кімнату, яку освітлювали лише вогні нічної столиці, та плюхнулася на своє ліжко, повернулася спиною до сплячої Ра Он. Вона звернулася в позу ембріона та почала тихо плакати.

   - Ти плачеш? – Сумно запитала панна Кан за дві хвилини.

   - Оскільки ти ненавидиш, коли плачуть, я скажу, що – ні, - сердито відповіла Амі. – Спи!

     Ра Он всілася на коліна перед ліжком подруги та доторкнулася плеча доньки професора історії своєю рукою.

   - Розповідай, що сталося, тобі полегшає. – Амі, що лежала спиною, похитала головою. – Обіцяю, я не буду тебе лоскотати. 

   - Ти думаєш, - недовірливо поглянула на подругу донька професора, - що в тебе чудове почуття гумору?

   - Я знаю, що у мене жахливе почуття гумору, але я сподіваюся його вдосконалити. Зрештою, я збираюся заробляти на життя спортом, а не виступами у цирку, чи у комедійних шоу. То, чому ти засмутилася?

   - Мені все набридло. Ці дурні амазонки і решта! Я хочу додому, до мами і тата! І до своїх рівнянь, іксів, ігреків, логарифмів та інтегралів! І, щоб мене ніхто не чіпав! Тобі мене не зрозуміти, бо ти – дуже гарна і всім подобаєшся. І ніхто не тікає, щойно доторкнеться до тебе.

  - Хочеш, я телепортую тебе до твоїх батьків? – Амі смикнулася. Ра Он уточнила, - цього разу я піду з тобою та прослідкую, щоб ти потрапила точно за адресою.

  - А як же ці, з МІ?

  - Та ну їх!

  - Дуже щедро, з твого боку, але я все ж хочу розібратися, що сталося з Зіною та що відбувається зі злим духом тієї чаклунки Ія. Може, мені пощастить та я помру, захищаючи тебе, Весту та Радомира від злих сил, і тоді моє життя не буде марним! Все одно за мною ніхто не сумуватиме. Ну, може окрім батьків та Руслана.