Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

   - Вдалося?

   - Ти мене налякав, - смикнулася донька професора історії. – Я переставлю все так, як має бути? – Він ствердно кивнув. – А що у тебе за сумка в руках? – Уточнила дівчина, побачивши сумку з натуральної тканини з побажаннями смачного в Одесі.

  - З крамниці. А у сумці паніні у спеціальному пакеті, який зберігає їжу теплою, але так, щоб вона не зіпсувалася протягом декількох годин у таку спеку. Звичайно, на побачені я би запропонував дівчині елегантнішу їжу, але будемо вважати, що я її тобі запропонував ще до побачення. Бо, вибач, я не зможу пояснити охоронцям музею, чому ми замовили їжу до музею і влаштували там побачення у неробочі години.

  - Я не буду їсти крадене! – Верескнула Андромеда.

  - Ти мене ображаєш. Я ніколи не пропоную дівчині крадену їжу, чи подарунки. Я краду заради того, щоб самому оплачувати свої замовлення. Чи, - уточнив він, - тобі здається, що подарувати крадені речі це – романтично? Тоді, давай, якщо нас не упіймають сьогодні, то полетимо до Лондона. У мене там декілька справ. А заразом, підемо в музей та поцупимо скарби британської корони.

   - Ти ж розумієш, - уточнила Андромеда, - що там захист у десять, чи навіть сто разів надійніший ніж у крамниці?

   - Прокачаєш свої хакерські штуки. Якщо зламаєш їх, то, обіцяю, ти забереш ті прикраси, які тобі сподобаються.

  - Я ж не зможу їх вдягати, - засумнівалася дівчина, - бо розголос буде на весь світ.

  - Не хвилюйся. Ми виймемо дорогоцінні камені та вставимо їх у нові оправу.

  - А наскільки ти старший за Ра Он? – Уточнила донька всесвітньовідомого археолога.

   - Це має значення? – Підняв брови Ладислав.

   - Ну, коли Ра Он казала, що у неї є старший брат, я думала, що у вас різниця у віці десь так, як у нас з Русланом, це, - пояснила вона здивованому хлопцеві, - мій старший брат, який старший за мене на шість років. А ви з Ра Он мені тепер здаєтеся близнюками.

  - Так, - поправив зачіску син мафіозі, - я виглядаю молодше за свій біологічний вік. Цього року мені – двадцять один рік.

 - Взагалі-то, - сказала Андромеда, яка задовольнила свою цікавість, - я не про вік і не про зовнішність, хоча ви дійсно дуже схожі зовнішньо.

   - Ми обоє вдалися у тата,- зітхнув хлопець.

   - Я кажу про те, - дещо роздратовано сказала донька професора, бо не любила, коли її перебивали, - що у вас з Ра Он однакові жарти.

  - Не вірю своїм вухам! – Обурився Ладислав. – У мене такі вишукані жарти, а Ра Он жартує, як типова заучка.

  - Вона – не заучка! - Образилася за подругу Андромеда. – Коли зачиняється музей? – переполохалася вона

  - О восьмій вечора. І нам - вже час. Бо тобі ще треба ззовні зламати ті камери та подивитися, чи вони є у приміщеннях для працівників. Бо інакше, весь мій план розвалиться, наче погано спланована поліцейська операція.

   Виявилося, що камери є лише в приміщеннях, де виставлені експонати та в кімнаті охорони. Очевидно для того, коли щось станеться, то щоб не було сумнівів, чи охоронці заснули, чи навмисно «проґавили».

   Ладислав відправив Андромеду попереду себе у музей, без зайвих речей, щоб її не звинуватили у злочині. А тоді сам пройшов до виставкових зал, залишивши сумку з їжею там, де люди залишають великі сумки.

   Донька професора історії знервовано озиралася, допоки не побачила Ладислава, що на планшет фотографував деякі експонати. Коли охоронниця кімнати зробила йому зауваження, він англійською перепитав, а тоді пояснив, що у нього є квиток з дозволом на зйомку та продемонстрував той квиток.

   У наступній залі, розлючено-перелякана дівчина запитала у свого навіженого партнера, де другий планшет.

  - Все під повним контролем, - прошепотів Ладислав у відповідь. – Я заховав його так, щоб він був під рукою. А ще, тут багато жінок та дівчат, тож, я хотів, щоб вони думали, що у мене плаский живіт, - він трохи підняв свою не-зовсім-майку на животі й розлючена Андромеда побачила, що він за допомогою скотчу приліпив планшет до середини свого тіла.

   - У тебе і так плаский живіт, - розлючено просичала дівчина.

   - О, я забув, що ти бачила мене без одягу!

   - Я бачила тебе в одязі, але трохи дивному, - просичала донька професора. – Ми так і будемо вештатися музеєм?

   - Ні, вибач. Зараз я знайду нам шлях. – Він зник десь в інших залах, а тоді з’явився, схопив Андромеду за руку та сказав, - можеш зробити так, щоб не було видно, що ми переміщуємося в приміщення для працівників?

    Амі зазирнула через планшет в кімнату охоронців, побачила, що вони геть не дивляться на монітори та виконала свою справу.

   Тож, вже за декілька хвилин вони опинилися у коридорі, де скрізь були кабінети працівників.

  - І що далі? – Уточнила донька професора історії.

  - Кожне приміщення має кабінку для зберігання обладнання для прибирання. Тож, я думаю…, - сказав Ладислав, а тоді різко відчинив не дуже показні двері, за якими ховався пилосос, декілька ганчірок та віників. – Нам сюди.