Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта

До столика ми підійшли одночасно з Катериною та Андрієм. Андрій хотів щось сказати, але Катерина його випередила. Вона граційно підійшла до Гліба і, простягнувши йому руку для поцілунку, муркотнула низьким оксамитовим голосом:

- Привіт, Глібе.

- Привіт, - перевертень кивнув і, не випускаючи моєї руки, по-чоловічому потиснув кінцівку колишньої нареченої.

Не поцілував! Моє внутрішнє "Я"  єхидно показало Катерині кінчик язика. Втім, я зарано зраділа.

- Скільки років минуло? Десять? Дев'ять? Ти змінився, – воркувала далі Катерина.

- Вісім. Ти також змінилася. Але про це все ми поговоримо трохи згодом. У камерній обстановці.

Хм... Тепер моє внутрішнє "Я" хмурило брівки і зло притупувало ногою. Сподіваюся, під "камерною обстановкою" Гліб мав на увазі, що Катерина перебуватиме у тюремній камері за участь у екстремістській організації.

- Як скажеш, - Катерина стрільнула в мого фіктивного нареченого лукавим поглядом.

Втім, Гліб вже забув про її існування, повністю переключивши увагу на свого колишнього найкращого друга:

- Ти хотів мені щось пояснити. Уважно слухаю.

- Ти ніби і не радий мене бачити живим, друже? - Схоже, Андрій уже відійшов від "сердечної" зустрічі з рукоприкладством.

- Радий, – відповів Гліб серйозно. - Чесно, радий. Але не впевнений, чи друг ти мені тепер.

Андрій кивнув:

- Розумію. Тоді в барі я фактично помер. Я мав померти. Але мені пощастило. Мені допомогли – і я вижив.

- Ти ж знаєш, що мене не задовольнить твоє "пощастило" та "допомогли". Я бачив тебе мертвим!

- Ні, ти бачив мертвим Сірого. Не мене. Раніше ми вважали себе і звірину сутність неподільним цілим. Але це не так. Виявляється, перевертень може жити і без другої іпостасі, а люди можуть мати звіра. Батько все пояснить. Або ось Настя, - швидкий погляд у мій бік, - адже вона Зряча.

Так, я можу бачити. Та й про "жити без другої іпостасі" можу розповісти більше, ніж ти думаєш.

- І все ж я наполягаю, щоб розповів ти, друже. - Слово "друже" Гліб промовив з натиском. – Спочатку і по порядку.

- Коли Сірого важко поранили, я вирішив обернутися і продовжити бійку в своїй неушкодженій людській іпостасі. Це  врятувало б нас обох.

- Обернутись у момент бою? Ти ж знаєш, що це фактично неможливо.

- Так, але я вирішив спробувати. Це давало хоч і мізерний, але шанс.  Однак не вийшло. Звір не дав, у нього був свій план. Тому ми помінялися лише свідомістю, і я опинився за Гранню у своїй людській подобі. А Сірий вернувся у своє вовче тіло і помер на твоїх очах.

Андрій замовк. Гліб та я слухали уважно. Щось було в словах чоловіка, я йому вірила.

- Потім настало пекло. Грань для непідготовленого тіла та свідомості – вороже, згубне місце. Я ніби потрапив у воду і тонув. Нескінченно, беззупинно вмирав, але все одно залишався живим, хоч уже благав про смерть.

Я згадала, як боролася з піщаною бурею, надісланою драконом. Думаю, тонути було не краще.

- І через цілу вічність мене врятували.

- Хто і як? - не вгавав Гліб

Андрій покосився на Катерину, потер перенісся, ніби згадуючи. А мені здалося, що він обмірковував, чи варто говорити правду в присутності нареченої.

- Хто і як – не знаю. Але він викинув мене в реальний світ за шкірку, як безпорадне кошеня. Я був беззахисним і мало не загинув повторно. Потім завдяки її дару мене знайшла мати і відвезла до батька. Мені знадобилося багато часу, щоб навчитися жити без Сірого. І я думав, що зможу бути звичайною людиною, попри нічні кошмари. Я помилився: мені ставало гірше. Я маю на увазі у фізичному плані. Почалися напади дуже сильного болю, вони ставали довшими і сильнішими з кожним разом, і траплялися все частіше. Тоді я зрозумів, що без другої іпостасі мені не вижити, я незабаром помру.

- Про що ти говориш? - вклинилася в розповідь я. А Гліб підозріло глянув на мене і нахмурився.

- Коли я відчував сильні неприємні емоції, моральні страждання перекидалися на тіло. Спочатку я міг це приховувати, але потім біль став таким сильним, що буквально роздирав зсередини. Батько це помітив – і в мене з'явився Ярий. Тепер все у порядку.