Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта

- Ні, - тепло посміхнувся Андрій, наче згадуючи щось приємне. - Дядько Олекса та тато дуже схожі. Дарма, що між ними півтора року різниці, їх часто вважали близнятами. А вони ще жартома вирішили називатися одним ім'ям - Олекса, щоб остаточно збити всіх з пантелику. Ось тільки очі у них різні: у батька блакитні, а в дядька зелені, такі, як у тебе.

Сказавши останню фразу, перевертень підозріло глянув на мене, примружившись:

- Стривай, адже ти не думаєш, що це дядько Олекса насправді твій...

- ...батько, - закінчила я фразу, що зависла в повітрі. Сама ж я навіть боялася дихати, ніби це якимось чином могло злякати мою раптову здогадку. - Як звуть твого батька?

- Олекса...

Я примружилась:

- Це він наказав так його називати, коли я поряд? А яке його справжнє ім'я?

Андрій мовчав, вагаючись. Я ж дістала телефон і швидко написала мамі: "Олекса - це скорочене ім'я батька?  А яке повне?".

Нарешті чоловік важко зітхнув:

- Ти маєш рацію: батько просив називати його тільки так у твоїй присутності... І зараз я, здається, розумію чому. Його повне ім'я Олександр.

Олекса... Олександр... Справді, дуже схоже.

Ох, коли ж уже мама напише? Я бачила, що вона якраз набирала відповідь, крапинки на екрані бігали змійкою... Серце вилітало із грудей...

Дзинь!

Ну нарешті!

"Вибач, я не сказала одразу, хотіла захистити тебе, адже поряд з ним може бути небезпечно.  Я й справді завжди називала його Олексою і вважала, що це його повне ім'я. Тільки одного разу я почула, що його кличуть Олексієм. Бережи себе. Люблю!"

– Олексій! – радісно пискнула я вголос під уважним поглядом Андрія. Хлопець, певно, уже все зрозумів. Тому не дуже здивувався наступному питанню:  - А яке повне ім'я дядька Олекси? Олексій, правда ж?

- Правда. Тобто твого батька звуть Олексій, а не Олександр?

 - Так, так сказала мама! - я не приховувала радості.

Цей мерзотник, вбивця дітей, таки не мій батько! Потрібно сказати Глібу! Я глянула на чоловіка і Катерину - і тут же радість моя згасла, тому що в цей момент жінка накрила руку мого нареченого своєю долонькою. "Фіктивного нареченого, з яким ти незабаром навіть спілкуватися не будеш. Думай краще про батька!" - прикрикнула я на себе грізно.

На щастя, Андрій не чув мого внутрішнього голосу і тихо продовжив:

- Значить, тато збрехав, що він твій рідний батько. І мене змусив опосередковано брати участь у його брехні. Навіщо йому це? Щоб отримати тебе в лави руху Відродження?

Чоловік виглядав розчарованим та пригніченим. Схоже, до нього тільки зараз почало доходити, що його батько здатний на такі ниці вчинки.

- Він теж вовк? Ну, дядько Олекса, Олексій? - Поцікавилася я згодом.

- Ні, це дуже дивно, але він...

- Ірбіс, - видихнула я, перебивши перевертня.

- Так. Звідки ти знаєш? Адже це велика сімейна таємниця! – у свою чергу здивувався Андрій.

Ще б пак! Кішка у родині вовків...

- Інтуїція, - відповіла відсторонено, дивлячись у бік ліфта, з якого саме з'явилася решта учасників "сімейної вечері". Хоча чому ж, вечеря таки сімейна. Тільки Олександр - мій дядько, а не тато, а Андрій справді брат, але двоюрідний. - А ще моя інтуїція  волає, що буде війна або ж всесвітній переворот. Тому в тебе, брате, є секунд десять, щоб визначитися, на чиєму ти боці. Не прогадай.