Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта

- Хочеш сказати, що всі перевертні, що залишилися без звіриної сутності, приречені на смерть у муках? – Гліб буквально на секунду випередив моє запитання.

Андрій знизав плечима:

- Не знаю. Батько каже, що якщо звіра відібрати до Єднання, то перевертень ще, по суті, перевертнем не буде і тому його життю ніщо не загрожує.

Батько Андрія і, можливо, мій - не особливо достовірне джерело інформації. Той збреше і оком не моргне, щоб притримати сина та й інших союзників на своєму боці.

Цікаво, а коли в мене відібрали мою кішку: до чи після Ритуалу? І чи проходила я Ритуал взагалі? А головне – ці два напади болю: один під час званої вечері, другий під час розмови з Глібом – вони дуже нагадували симптоми Андрія. Мені вже варто переживати?

– І як давно ти повернувся? І чому не дав про себе знати, не прийшов до мене одразу!? Прокляття! Адже раніше ми розв'язували будь-які проблеми разом і щось придумали б і цього разу! Чи якби не Настя, то ти б і далі ховався від мене?

- Я хотів одразу заявити про себе, але батько заборонив. І матері не велів нікому говорити. Він вже тоді переїхав до Кіото та очолив рух Відродження. Я ж приєднався до нього і взяв на себе деякі організаційні питання.

- А ось про це детальніше, - Гліб, який і до цього був похмурий, став взагалі чорнішим за хмару. - Якого в біса Відродження!? Тобі за Гранню мізки вщент відбило, чи що? Ти розумієш, що твій батько не просто божевільний фанатик, він небезпечний злочинець! Через нього гинуть діти!

- Ні, це ти не розумієш. Це вимушені заходи, – повторив заучену фразу. - Але скоро прийде тато і про все розповість сам. Нам із вами заборонено говорити про справу.

- Ну, якщо "про справу" не можна... - Гліб гірко посміхнувся. - Бачу, ти вирішив одружитися... Моя колишня стала твоєю майбутньою нареченою. Який збіг! Світ дуже тісний... Вітаю.

- Гліб, ти не так усе... - заторохтіла Катерина.

- Дякую, - ніби не помітивши іронії в голосі Гліба, відповів Андрій, перебивши дівчину. - Коли наші з нею шляхи перетнулися, минуло вже достатньо часу після того, як ти її покинув. Тож я не збираюся не вибачатися, не виправдовуватися.

- "Як я її покинув"... - задумливо протягнув Гліб, посміхаючись. - Мабуть, справді все було дуже давно, і я вже встиг забути, що це я її покинув, а не вона втекла за день до весілля.

– Що? – здивувався брат.

- Андрію, я не... - Катерина схопила за руку чоловіка, але її виправдання залишилися непочуті. Жінка металася між двох вогнів, намагаючись і теперішнього нареченого зберегти і колишнього причарувати.

- Гаразд, не лізтиму у ваші справи. У мене врешті-решт нова наречена є, - Гліб поцілував мене в маківку і легенько стиснув плечі. - Але, з твого дозволу, я все ж таки хотів би поспілкуватись з Катериною наодинці.

Андрій, насупившись, кивнув і його наречена "випливла" з-за столу.

Гліб же нахилився до мене і шепнув на вухо:

- Я ненадовго.

Так, ніби ми дійсно заручені, і ніби його справді хвилюють мої почуття.

- Настя? - Після тривалого мовчання вирвав мене з роздумів голос Андрія.

Гліб і Катерина відійшли до краю даху, ми ж із можливо-моїм-братом залишилися наодинці.

- Так? - я втомлено підняла погляд. Вечеря ще не почалася, а я вже була емоційно виснажена.

- Я розумію, що дружбу з Глібом я навряд чи поверну, але що я можу зробити, щоб налагодити наші стосунки з тобою? Ми ж як-не-як рідні.

Я замислилася. Порадити йому вийти з лав злочинної організації? Так він хлопчик дорослий, своя голова на плечах є... А потім згадала, що Андрій щось приховував.

- Скажи, хто виштовхнув тебе з Грані. Адже це був не батько, правда ж?

Андрій скосився на наречену: чи не почує та часом?

– Ні. Не батько. І він не повинен дізнатися, що то був його брат - дядько Олекса.

- Олекса!? - пошепки "вигукнула" я, вражена до кісткового мозку. - У них що із нашим батьком однакові імена!?