Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта

- Ти прилетиш?

- Звісно. Найближчим рейсом. До зустрічі.

Я зітхнула з полегшенням і вимкнулася.

- Натан прилетить незабаром. Ну, Натан, ви ж знайомі? – повернулась до Гліба, нутром відчуваючи, що той злиться.

- Я чув, не глухий. І чому ж ти не спитала спочатку мене? – спитав повільно. А в самого голос такий вкрадливий, тихий – ну точно, Гліб лютує.

- Так я знала, що ти будеш проти, - я роблю невинні очі,  смикаючи вовка за хвіст.

- Настя... - Гліб повернувся до мене наполовину. Очі чорнющі, а в голосі вже вібрують гуркітливі нотки.

Тільки я його вже не боюсь. Майже.

- Це ти його не любиш, а у Натана до тебе, між іншим, пієтет.

Перевертень примружив очі. Гаразд, спробуємо з іншого боку:

- Ти ж ватажок тепер. Офіційне обличчя вовків. А Кет у драконів. Втрутишся ти – і у разі конфлікту – вважай війна. А Натан може по-тихому свою кохану врятувати.

- І приб'ють його теж по-тихому. Про це ти, мій любий стратег, не подумала?

- Подумала. Він досвідчений та розумний. Впорається.

- Я теж досвідчений.

- Ти поранений. І ти не можеш сам встигнути скрізь. До того ж, тебе теж прибити можуть. Адже ти ще не обійняв посаду, та й перебуваєш тут неофіційно... Потім скажуть, що не знали...

- У тебе подвійні стандарти, Анастасіє Валеріївно. І хто тобі сказав, що я справлятимуся поодинці? До твого відому, вже більше сотні вовків склали мені присягу, і всі вони будуть тут протягом трьох днів.

Ого! Так це вважай, що армія! Ну не армія, але рота – точно!

- Ти мені не казав, - відповідаю без докору.

- Вибач.

Я здивовано глянула на вовка. Було приємно і несподівано, що він визнав своєю вину і вибачився.

- А знаєш, Костоправ, з тебе вийшов би непоганий політик чи радник ватажка.

- Ммм, - вдавано задумливо потягнула я. - Звучить заманливо. У кішок теж є ватажки? Я можу з ним познайомитись?

Гліб примружився:

- Ти вже можеш так легко жартувати про це?

- Так, можу, - відповіла спокійно та рівно. Про те, що я зазвичай жартую на найболючіші теми, щоб приховати свою вразливість, звичайно, промовчала. - Ще варто обговорити стратегію спілкування з твоєю колишньою нареченою, - кинула ніби між іншим, вдаючи, ніби ця тема мене майже не цікавить.

– Ми вже приїхали, - відрізав Гліб. І спробуй розбери: чи  не хоче зі мною обговорювати Катерину, чи справді поспішає. -  По ходу в усьому розберешся. Головне пам'ятай: до кінця поїздки ми граємо щасливу закохану пару.

Так, ми про це домовились. Можливо, Алекс в курсі фіктивності наших заручин і рішення їх розірвати, а, можливо, - і ні.

Гліб вийшов із машини і простяг мені руку. Як тільки я опинилася поряд з ним, він притис мене до себе і невагомо-ніжно поцілував у скроню:

– На нас уже дивляться.

Чорт, невже він справді не розуміє, що робить мені боляче?