Все одно ти будеш мій - Джейн Лоурен
По дорозі до Ліїного дому, вона зробила все так, як і казала. Ми зайшли у магазин, купляючи випивку та десерти, а саме: дві пляшки вина, дві пляшки шампанського, дві пляшки віскі, одну пляшку мартіні та вісім пляшок пива. З солодкого я вибрала улюблені шоколадні цукерки, тістечка і печиво. Тільки-но я побачила, як вона набирає цілі кошики продуктів, я наважилася запитати:
- Лія, це точно все нам?
- Розмріялася? Ні, звичайно. Не думаю, що ми будемо одні, я планую запросити наших одногрупників. Мами з татом вдома немає, то чому б нам не зробити мінівечірку? - запитала сміючись вона.
Знову вечірки? Такі рішення Лії, дивлячись на минулі обставини, закінчуються поганенько.
- Ну ти нормальна? Не могла мене попередити про своє рішення? Я б зразу додому пішла, - розлючено сказала я.
- Ось тому й не казала. Та годі тобі, Айлен. Треба ж якось "відчепитися" від тих брудних пліток, а якщо ні, то принаймні переманити їх на свій бік, а не на бік Райана, - сказала Лія, запаковуючи все наше "добро" у пакети.
- Лія, він уже давно поїхав. Тобі потрібно забути його і...
- А ти забула свого "коханого" Патріка, коли він зробив тобі боляче? - запитала нервово Лія і зразу ж прикусила язика. Вона зрозуміла, що «перегнула палку».
Від цієї згадки у мене кольнуло у серці.
Патрік Морт був моїм першим коханням. Це було у школі, коли я перейшла у дев'ятий клас, а він вже був у випускному. Він був страшним бабієм у нашій школі. Кожна дівчинка у школі малювала себе у мріях поруч з ним. Лія теж була до Патріка не байдужа, але та б ніколи не підійшла до нього сказати про почуття. А я наважилася, одна з небагатьох. І сталося так, що коли я призналася, він звернув на мене увагу. Лише на мене! Патрік запропонував мені зустрічатися, і була на сьомому небі від щастя, але не тут то було... Так, ми перші три дні гуляти разом, знайомилися, розмовляли. Дівчата школи, навіть найпопулярніші, всі заздрили мені. Вони не розуміли, чому саме я, яку більшість називали гидким каченям? А мені було плювати, я вважала себе особливою. Пам’ятаю, як він привів мене до парку, який недалеко від нашої школи, й саме там відбувся мій перший поцілунок. Ще й з хлопцем моєї мрії! Це було немов у казці, але на четвертий день він різко почав мене ігнорувати. Я перекинула це на те, що він може бути зайнятий підготовкою до загального шкільного турніру по футболу, і тому не може подзвонити. Вирішила почекати ще день. А ось на п'ятий, я почала сама дзвонити йому, шукати у школі. Це було не так то просто, адже на заняттях він не з'являвся. Я, нарешті, змогла додзвонитися до нього пізно вночі, але хлопець просто-таки сказав мені, що зайнятий, і не може розмовляти. Зрозуміла, що щось тут не так і відстежила дзвінок. Дізнавшись його місцеперебування, поїхала туди. Я застала його у клубі біля однокласників, а на його колінах сиділа якась незнайома дівка, старше мене років на п'ять. Я запитала, що це все означає, а Патрік відповів, що ВСЬОГО ЦЬОГО КОХАННЯ НЕ БУЛО. ВІН ПРОСТО ПОБИВСЯ ОБ ЗАКЛАД З ДРУЗЯМИ НА ТЕ, ЩО «ПРОТРИМАЄТЬСЯ» ЗІ МНОЮ У СТОСУНКАХ ТРИ ДНІ.
І на цьому всі мої мрії розбилися немов кришталева ваза об просту дерев'яну підлогу...
Тільки-но я дізналася про його зраду, всі навколо почали ржати, поки по моїх щоках лилися гіркі сльози. Я хотіла провалитися крізь землю, тільки щоби не відчувати цього сорому. Про це дізналася вся школа, мене обсміювали. Якби мене тоді б не підтримала Лія, то не знаю, що було б зі мною зараз...
Тільки коли подорослішала, вступила у коледж, завела нові знайомства, особливо з хлопцями, я переосмислила цю ситуацію. Вона навчила мене не довіряти першому зустрічному, і вибирати собі супутника по життю більш відповідально. І коли я пішла на зустріч з Ніком, довірившись йому, я забула про цю мантру. Знову помилилася, визнаю. Але більше на такі «граблі» я стати не хочу.
- Ей, Ані, ти тут? - помахала мені перед очима Лія, і я "вийшла" зі своїх згадок.
- Так, ти маєш рацію, вибач, - винно сказала я. - Ти сама знаєш, що маєш робити.
- Ти теж вибач, що нагадала тобі про ту ситуацію. Я не подумала. Знаю, що тобі боляче про це згадувати, - промовила Лія та обійняла мене.
Я вткнулася в її плече.
- Ні, уже не боляче, справді. Ходімо? Дай мені декілька пакетів, я допоможу.
- Гаразд.
Лія віддала мені половину наших покупок і ми пішли додому. Дорогою вона ще встигла обдзвонити всіх одногрупників, повідомивши, що у неї буде вечірка. Не дивно, що всі погодилися прийти. Ми дійшли до будинку. Поставивши тяжкі пакети й сумки у коридорі, ми пройшли на кухню. Я сіла за стіл і витягла свій телефон, а Лія почала діставати щось із холодильника.
- От чорт, у мене у холодильнику один лід. Потрібно замовити їди, - сказала Лія, набираючи номер доставки на телефоні.
- Не забудь про сирну, - замріяно прошепотіла я.
- Наша улюблена, - усміхнувшись, відповіла вона і вийшла з кухні.
Я тим часом знайшла у пакеті придбані цукерки й, відкривши одну пачку, почала їсти.
Ідеальна фігура зачекає. Та й до літа ще далеко...
Поки я дожовувала вже третю цукерку, Лія повернулася до мене.
- Я замовила нам багато смачної їжі. Оце буде вечірка… - раділа вона, але побачивши мене з цукерками вона завмерла. - Ей, ти вже почала їсти? Без мене? Так нечесно, дай мені.
