Все одно ти будеш мій - Джейн Лоурен
Ані, а хіба це важливо?
З важкими пакунками я пішла вибирати подарунки далі. Я не знала, чим ця сім'я захоплюється, але все-таки вибрала дещо. Для місис Паркер я замовила картку з трьома безплатними походами у найкращий салон краси. Вона зможе зробити там все що захоче, адже ця картка буде безлімітною. Містеру Паркеру я купила книгу про те, як розвивати свій бізнес. Думаю, що йому буде корисно почитати таке. А ось Дейву я не змогла нічого вибрати. Я ж зовсім не знаю його і вирішила ще трохи допитатись його про те, що його захоплює. Не хочеться подарувати щось непотрібне.
Я зайшла у супермаркет, шукаючи Дейва там. Через десять хвилин, я все-таки побачила знайомий силует і побігла до нього. Він, побачивши мене з цими величезними пакетами, підійшов до мене.
- Ані, де ти була весь цей час?! Що це таке?! - запитав здивовано він, забираючи у мене декілька пакетів.
- Це потрібні мені речі й не питай конкретно, що це, будь ласка. Я ледь донесла це все.
- Добре, як хочеш. Але тобі точно все це потрібно?
- Так! І якщо можна, то я б хотіла, щоби вони побули у тебе у машині деякий час, – попросила його я.
- Чорт з тобою, добре! Але все це несеш ти, бо я теж маю такі ж пакети, - сказав він і віддав мені мої пакети назад.
Я тяжко вдихнула.
Поки Дейв ходив по супермаркету, вибираючи продукти, я за ним повзла. Я вже не могла нести ці пакети й навіть думала про те, щоби залишити їх тут. Дейв взяв свої пакети з гірляндами, іграшками, продуктами для святкового стола і, розплатившись за них, ми швидко понесли це все до машини.. Дейв відкрив багажник свого порша і я швидко закинула пакети туди. Полегшено зітхнувши, ми сіли у машину і, нарешті, поїхали звідти.
- Батьки будуть задоволені, що ми змогли купити все, - сказала я, дивлячись на дорогу.
- Це точно... Але я тебе більше з собою нікуди не візьму.
- Чому це? - запитала я, здивовано поглянувши на Дейва.
- Бо більше я не буду тебе, як ідіот, шукати по всьому супермаркеті. Ти могла хоча б сказати, куди йдеш? - відповів він, навіть не подивившись на мене.
- О-о-в, Паркер, невже ти переживав за мене?
- Анітрохи.
- Брехунчик, - сказала усміхнено я, але побачивши строгий погляд Дейва, відкашлялась і додала: - Вибач, будь ласка. Я не хотіла.
- Пізно, - тепер усміхнувся він.
- Ну й добре, я ще згадаю тобі це, - ображено відповіла я і відвела погляд на дорогу.
Ми доїхали без жодних пригод і взявши тяжкі пакети з продуктами, понесли їх додому. Зайшовши у дім, нас побачив містер Паркер і мій тато. Вони взяли у нас пакети й сказали, щоби ми йшли на вечерю. Виявилось, що на нас уже чекали. Ми, знявши верхній одяг, пройшли у вітальню і сіли за стіл.
- О, діти, ви вже приїхали? Як прогулялися? - запитала моя мама.
- Все чудово. Ми купили все, що Ви написали, - відповів Дейв.
- Молодці! Ми тут говорили про дещо і хочемо запитатись вашої думки, - відповіла вона.
Ми з Дейвом переглянулись і я запитала:
- А "дещо" - це що?
- Ми після різдвяних свят, десь на Новий рік, хочемо поїхати на відпочинок. Бажано у якусь теплу країну. Всі разом, - сказав мій тато.
- Що ви про це думаєте? - запитав уже містер Паркер.
- Я проти! Ем… Ну, як проти… Ви можете їхати, а я залишуся тут, - зразу сказала я і поглянула на Дейва.
- Ні, це виключено! Або їдуть всі, або ніхто, - додала мама.
- Вибачте, проте я не поїду. Але ви їдьте. Я вже не маленька, тому зможу за себе постояти, якщо щось...
- Я повністю згоден з Анікою, я теж не хочу їхати, і тому, ми залишимося, а ви можете поїхати на відпочинок, - сказав Дейв, а я шоковано подивилась на нього.
Що? Я з ним? Сама вдома? НІ ЗА ЩО.
- Ну а що, може вони мають рацію? Якщо діти не хочуть їхати, то навіщо їх заставляти? Ані має рацію, вони вже не малі, - сказав мій тато, ставши на мою сторону.
- Але Нік, як святкувати Новий рік без цілої сім'ї? – звернулась мама до тата.
- Все буде в порядку, Джесс. У них тут теж є друзі, й вони хочуть святкувати з ними, а не з батьками.
- Ну, будь ласка, мам, - попросила я.
- І тим паче я теж залишаюсь, я буду наглядати за Анікою, - втрутився Паркер молодший.
Я подивилась на нього з поглядом "що це значить?", а він мені на це тільки підморгнув.
- Ой, ну добре! Але якщо наші гості не проти, залишити тут свого сина, - відповіла мама, очікуючи відповіді від Роберта й Емілі.
Батьки Дейва переглянулись і.. Дозволили. От чорт! Як довго я протримаюся з ним на відстані? А якщо взагалі не протримаюся?..
Ні, ні, ні... Я ж програю двісті баксів!
Ми повечеряли та порозходилися всі по своїх кімнатах. Я склала сумку на завтра, ще трохи перечитала історію і пішла у ванну. Помившись, я швиденько вийшла з душу, обмоталась рушником і зайшла до спальні. Як тільки я вийшла, на мене у кімнаті чекав сюрприз. На кріслі сидів Дейв зі всіма моїми пакетами подарунків. Я закричала від неочікуваності. Чорт, я стою перед ним в одному короткому рушнику!
