Все одно ти будеш мій - Джейн Лоурен

Чорт.

- Та чого ти кричиш? - сказав він і, помітивши у якому я вигляді, витріщився на мене. - Овва, я невчасно?

- Дейв, якого біса ти тут робиш?! Я ж просила, щоб вони побули в тебе деякий час! - крикнула я, вказуючи на пакети.

- Знаєш що? Я передумав. Забери це все. Мені у машині треба вільного місця, - відповів Дейв і підійшов до мене ближче.

Небезпечно.

- Добре, я заберу їх, якщо вони тобі так заважають! І не смій більше мене щось просити, я зроблю так само як і ти зараз, - пригрозила йому я і почала складати пакети у шафу.

Увесь цей час, Дейв нахабно розглядав мене від верху до низу під різними кутами. Я помітила його погляд і сказала:

- Що ти тут роздивляєшся? Іди геть! - сказала я і почала виганяти його з кімнати.

Паркер повільно покрокував на вихід, але у відповідь промовив:

- Не гарячкуй! Бо пошкодуєш про те, що так зі мною обійшлася.

- Не пошкодую, - прошипіла я і стала біля дверей, де став хлопець.

- Справді? – знизивши бровою, запитав він.

Не подобається мені цей його погляд. Він щось замислив.

- Так! 

- О'кей, - відповів Дейв і покірно вийшов з кімнати.

Тільки-но я хотіла зачинити за ним двері й вже майже зачинила їх, Дейв різко потягнув мій рушник за собою і забрав його, зачинивши двері! Я пискнула, бо опинилася зовсім гола і почала різко стукати у двері, поки Паркер ржав і тримав їх, не відпускаючи. Ну що за ідіот! Потім почулися його кроки вниз по коридору і я нарешті змогла відчинити двері. Я, прикрившись ними, крикнула йому:

- Міг би придумати щось веселіше!

- Не бійся, на наступний раз придумаю! Щось на кшталт того, щоби зачинити нас обох у кімнаті разом, - відповів він мені, уже стоявши біля своєї кімнати та кинувши мені рушник.

Після того, як Дейв зайшов у кімнату, я підбігла, взяла рушник і побігла назад до себе.

- Який він... неможливий, - прошипіла я у пустоту, але усвідомивши забавність цієї ситуації, сама розсміялася.

Я кинула рушник у кошик для брудної білизни, одягнула піжаму і вклалася спати. Завтра буде важкий день.