Все одно ти будеш мій - Джейн Лоурен

- Я у нормі, - сказала я, стримуючи сльози.

Ані, ти повинна бути сильною. Зараз не час розкисати перед ним.

- Я попросив на рецепції аптечку, тут є декілька потрібних баночок. Потрібно замазати твої рани.

- Дейв, не потрібно цього. Вони самі зійдуть за декілька днів.

- Дурниці! Рани потрібно обробити, - сказав перебиваючи мене він, і сів навпочіпки переді мною, оглядаючи мої ноги. 

Хлопець промокнув ватний диск у невідому рідину і ніяково глянув на мене. Він не знав, як правильно спитати наступне, щоби не "ранити" ще більше:

- Якщо не хочеш, щоби я торкався тебе, то можеш сама це зробити. 

Я завмерла, почувши це. Ледь не розплакалася від такого жесту турботи не тільки за моїм тілом, а й за станом душі. Це варте поваги. Я захитала головою:

- Я хочу, щоби це зробив ти.

Дейв кивнув, далі акуратно запитуючи:

- Тоді, можеш оголити ногу, будь ласка?

Мої руки потягнули халат вверх, відкриваючи йому свої ноги. Обстановка стала напруженішою, дихати стало важче... Дейв приклав ватку до одної з моїх подряпин на коліні. Рана почала пекти, і я закусила губу від болю.

- Знаєш, мила… Краще шипи, кричи від болю, лайся, але не закусуй губу, це відволікає, - сказав Дейв тяжко вдихнувши.

Я зрозуміла про що він, але не злякалася. Кивнула. Він ще раз промокнув подряпину розчином, я зажмурила очі. Відчула, як Дейв легенько подув на рану, щоб пекло менше та одна сльоза таки вирвалася, покотившись по моїй щоці, але я швидко витерла її рукою. Пройшло декілька хвилин, поки він обробив рани на ногах, і на руці декілька. Дійшовши до щоки, хлопець акуратно замастив синяк кремом, і нарешті забрав від мене баночки з ліками.

- Ось так... Постарайся спати на лівій стороні сьогодні, добре?

- Добре, – відповіла тихо я. - Ем… Дейв?

- Так?

- Дякую. Дякую за все.

Ці слова вирвалися з мене шепотом, але Дейв їх дуже добре почув. Він поставив аптечку на комод і сів біля мене на ліжко. Він поправив моє волосся, з якого досі текли краплі води, за моє вухо та уважно подивився в очі. Я сиділа і навіть не пручалася, бо коли він торкається мене – я нічого не можу з собою зробити. Тіло просто не слухається мене, а шкіра горить, очікуючи новий дотик. Але на відміну від інших, його дотики мені приємні. Дуже приємні. На момент, я встигла забути, що було зі мною лише дві години тому, і я вдячна йому за це. Я рада, що зараз у цій кімнаті тільки я і він.

- Ти сама знаєш наскільки ти красива? – сказав Дейв, не зводячи погляду.

- Така зарюмсана, і у махровому халаті після душу? Ні, не дуже. Скоріш за все повірю у те, що виглядаю безглуздо, - вперше за цей час усміхнулась я.

- Ага… Безглуздо красиво, - сказав заворожено він.

Я відчула шалену потребу поцілувати його, і не втримавшись, жадібно вп'ялася у його губи. Він викликає у мене таке бажання лише одними словами. Як таке взагалі можливо? Що він робить зі мною?

Я була впевнена, що хлопець відчуває те саме, проте, він був першим, хто обірвав цей поцілунок:

- Пробач, Ані. Я відчуваю таке глибоке бажання до тебе, але не можу дозволити собі зробити це. Це неправильно...

- Чому ти так думаєш? - запитала незрозуміло я, погладивши його по підборіддю.

- Ти ж ні з ким не була раніше в інтимному плані? Поправ мене, якщо я неправий.

Якби мені ще два місяці тому сказали, що я буду обговорювати такі теми з Дейвом Паркером, я б розсміялася. Ми навіть з Лією не часто про це говоримо. Але позаяк цей хлопець став мені не байдужим - я повинна бути з ним чесною, не зважаючи на те, як незручно мені це говорити...

- Ти маєш рацію.

Дейв кивнув, погладивши мене по руці.

- Неважливо те, як сильно я хочу тебе. Для мене важливо те, щоби ти була до цього готова. І зараз не найкращий час. 

Я була шокована його ставленням до мене. Зараз у своїх думках я провела паралель між Ніком та Дейвом і... це просто небо й земля. Перший ледь не взяв мене силою, знаючи, що я нічого до нього не відчуваю, а другий, хлопець з моїх мрій, поставився з такою великою повагою до мене і моєї невинності, що я готова була заплакати від такої дивовижної неочікуваності. Так, переспати з Дейвом зараз тільки для того, щоби відволіктися – поганий варіант. Це не має відбутися так... Але набравшись сміливості, я все одно спитала:

- Я розумію, але ти можеш залишитися сьогодні тут зі мною? Ліжко велике, тобі не буде тісно. 

А мені не буде страшно...

Хлопець усміхнувся, почувши моє прохання, а потім відповів:

- Звісно.

Я перша лягла під велику, теплу ковдру і поклала свою голову на подушку. Як же тут м'яко, я одразу відчула розслаблення. Дейв тим часом вимкнув світло і ліг поруч.

- Солодких снів, Ані, - сказав ніжно він, а я нічого не відповіла, бо миттю заснула.