Все одно ти будеш мій - Джейн Лоурен

Ми просиділи двадцять хвилин за телефонами, так і не сказавши нічого одне одному, поки нам не принесли наше замовлення.

- Смачного! - сказав офіціант.

- Дякую, - відповіли коротко ми по черзі.

- Вам налити вина?

- Ні, ми самі, - відповів Ніколас.

Після цього офіціант покинув нас. Я ледь стрималася, щоби не показати йому язик, коли він вже обернувся до нас спиною, а тим часом Ніколас взявся за пляшку вина.

- Достатньо, - сказала я, коли Ніколас тільки почав наливати мені його і подивився на мене великими очима.

Але він не зупинився наливати мені…

- Нік, я ж сказала досить! - сказала я голосніше.

- Добре, добре. Все, - відповів хлопець, і налив собі. - Ну що, вип'ємо за нас? - запитав з дивною усмішкою він.

- За зустріч, - просалютувала я і піднесла бокал до губ.

А вино нічого так...

Ми смачно поїли, трішки випили, Ніколас розплатився за наше замовлення, і ми нарешті вийшли звідти. Ох, як я хочу додому.

- Нік, я напевно, уже піду додому… - почала я, але хлопець перебив мене неочікуваною пропозицією.

- О, ні, сама ти не підеш – я тебе проведу. Але, Ані, давай ми спершу зайдемо до мене, тут не далеко?

Я насторожилася, почувши це.

- Навіщо?

- Я повинен взяти флешку для друга, я поїду до нього після нашої зустрічі. Він живе не так далеко від тебе, тому я б не хотів вертатися туди й назад декілька разів, - сказав він, злегка розгубившись.

Ну в принципі, виглядає правдоподібно.

- Ну добре, пішли. Але ненадовго, бо вже пізно, - сказала я і він повів мене до себе.

Ми йшли приблизно хвилин десять. І справді не багато. Ніколас живе у дев’ятиповерхівці, але його квартира на другому поверсі. Ми пішли по сходах. Ніколас підійшов до квартири, відчинив ключем двері та запросив мене першою всередину. Я зайшла.

Дурепа... Якби я тільки знала, чим це все закінчиться – ніколи б не зайшла у цю квартиру.

Ніколас також зайшов, зачиняючи за собою двері теж на ключ, і тоді я спитала:

- А ти тут до... - але мені не дали договорити, бо Ніколас раптово сперся до дверей і похитнувся, щоби не впасти на підлогу.

- Що з тобою? – запитала я, допомагаючи йому не впасти.

- Голова… Шалено болить голова, - зажмурився він. Я спробувала підняти його підборіддя, і коли зробила це, ми подивилися одне на одного. У нього такий помутнілий погляд…

- Ти пив ще щось сьогодні крім вина?

Не відповівши, хлопець різко взяв мене за потилицю і притягнув впритул до себе. Я викрикнула від неочікуваності, шоковано кліпаючи очима, а Нік прошепотів:

- Знала б ти, як я хочу тебе зараз…

І без моєї згоди, вп’явся у мої губи.

Що за чорт?!

- Ніколасе! – викрикнула я, намагаючись відштовхнути його, але навпаки через це опинилася притиснутою до стіни.

Що з ним сталося? Це ніби не Нік… Я спробувала вирватися – це не допомогло, він ще міцніше став мене тримати, і тоді я сильно вкусила його за губу. Він схопився за неї й почав голосно лаятись. Поки він відволікся, я взяла ключі з його руки та почала відмикати двері. Але це завдання теж провалилося – я впустила ключі, коли Нік швидко закинув мене до себе на плече і поніс коридором. Почала бити його кулаками по спині, але, чорт, що мої кулаки проти його сильного тіла… Він відніс мене у кімнату, де стояло ліжко, і кинув мене на нього. Я постаралася встати, але хлопець різко накинувся на мене і почав цілувати всюди, де були відкриті місця шкіри. О Боже, я в пастці. Потім він плавно почав знімати з мене пальто.

- Ти вся так солодко пахнеш. - шепнув він мені на вухо, а одна моя сльоза скотилася по щоці.

Я знесилено прошепотіла:

- Нік, будь ласка, відпусти. Ти не здатен на таке…

Після цих слів, я стала ще сильніше вириватись, але це знову нічим мені не допомогло. Боже, як мені боляче, особливо на душі. Аж так мене ще ніколи не обманювали. Не використовували… Я вже готова була визнати, що ситуація безвихідна, але до мене раптом дійшло, що у моїй кишені, у пальті, яке хлопець кинув збоку, знаходиться телефон. Моя рука тихенько потягнулася за ним. Ох, надіюсь Нік цього не побачив… Хоч я не бачила, що натискаю на екрані, але я була певна, що набираю номер Дейва, адже він був першим у списку, хто дзвонив мені. Тільки він допоможе мені у цей момент. Тепер варто вірити в те, що він візьме слухавку… Інакше мені кінець.

POV Dave

Як тільки я повернувся з роботи – вдома нікого не було. Особливо мене занепокоїло, що немає Аніки. Невже вона справді посміла пішла на побачення до того хлопця після того, як я сказав їй про свої почуття? Кляті почуття!

Який ти ідіот!

Я піднявся до своєї кімнати і набирав номер Аніки. Вона не відповіла. Я дзвонив ще, і ще, але все глухо... Та щоб її! Я залишив їй два повідомлення, на кшталт: «де ти?», «ти з тим придурком?», і пішов займатись своїми справами, щоби відволіктися.