Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова

           Заходжу     в    палату    до    батька    і    не    можу   повірити    тому,   що    бачу.   Мій    тато,    який    завжди    був    таким    сильним,    міцним,    жорстким    і     могутнім ,    лежить    в    ліжку   з   заплющеними    очима.    До    його    тіла    прикріплені    датчики  ,  які   контролюють    його    стан.     Він    блідий  ,  під     очима    синці.     Підходжу     ближче    і    сідаю    на   стілець.     Батько    мабуть   почув,    тому    що    розплющив   очі. 

       - Денисе ,  синку  ,   це  ти?

       - Я ,  тату. 

       -   Не    думав    що   ти    прийдеш.   -   ледь    говорить. 

       - Чому? 

       - Тому     що     я    був     хреновим    батьком.    

       - А    я    був    хреновим    сином. -    посміхаюсь.

       - Вибач    мене    Денисе.    За    все    вибач.    Я    дійсно    дуже    шкодую,    що    все   так    склалось.   - бачу    по   виразу    його   обличчя,    що   він    говорить    правду.    Він   дійсно   шкодує.    Ну    що    ж,   він    правий,    краще   пізно,    ніж   ніколи.    Відчуваю,   що    в   мені ,   зараз   нема   тієї   злості    і   агресії   стосовно   батька,   яка    була   ще   донедавна .    Скоріше   за    все,   це   тому ,   що    я    зрозумів,   що    можу   його   втратити.  Не   колись ,  в   майбутньому ,   а   зараз .   Я    вирішив    дати    нам    шанс.    

       -  Не    потрібно    зараз    про    це   думати.   На    це    ще    буде   час.   Тобі    треба   спочатку    одужати.    -   він    протягує    мені   свою   руку   і    з   надією    дивиться    на   мене.    Кілька   секунд    дивлюсь    на    його    руку   і    таки    тисну    її   своєю,   в    знак    примирення.    Тато    ледь   посміхається       і    я    помічаю    в   його    очах    сльози.    Не    думав,    що   для    нього   це   насправді    так   важливо.    Що   я   важливий    для    нього.   Посміхаюсь    своїм   думкам.   

         -  Дякую,   сину.

         -  Все    буде    добре,   тату.     Відпочивай    і   одужуй.    Я   ще   зайду  .  - виходжу   з    палати   і    відчуваю,   що     емоції    переповнюють.     Тато   все    таки    любить    мене.    Відчуваю   що   в     моїх   очах   теж    з'являється    волога.     Протираю    очі .     Жестяк.    Денис    Ковальський     плаче.    Комусь    скажи,    не   повірять.    

       Виходжу    з    реанімації    і    до    мене    підходить    моя   Дашка.   Обіймає   мене.    

       -  Все   добре?  -  запитує   зазираючи    в   очі.  

       -  Так    янголе.    Краще   ніж   я   сподівався.    Ходімо    десь   перекусимо.    Я    голодний.  -   чмокаю    її    в    губи   і    ми        тримаючись    за    руки ,    виходимо    з   лікарні.   

       Даша   як   і  раніше ,  відмовилась   йти   в   ресторан ,   тому   ми    пішли   в   піцерію.   Взяли   собі   піцу   і   салатики.   

     -  Розкажеш    що    сталось?    -  запитує .

     - Я    вирішив    дати    нам   з   батьком   шанс   на   примирення.

     -  Це   чудово ,  Денисе. -  посміхається  Даша   і  сідаючи  ближче   до   мене  ,   бере   мою   долоню   в    руку   і  переплітає   наші   пальці.    Підношу   її   долоню   до   своїх   губ   і   торкаюсь   її   губами.

     -  Це   завдяки   тобі  ,   маленька.   Я   не   даремно   називаю   тебе   янголом .   З   того  часу ,   як  ти   з`явилась   в   моєму   житті  ,   воно   змінилось   в   кращу   сторону.  Я   змінився  ,   Дашо.   Мені    хочеться   бути   кращим   для   тебе  ,   хочеться   бути   гідним   тебе .   -  вона   наближається   і   цілує   мене.

     -  Просто   будь   собою.   Не   закривайся   від   мене.   Я   кохаю   тебе ,  Денисе. - обіймаю   свого   янгола.

     -   Мабуть   в   минулому   житті ,  я   зробив   щось   дуже    хороше   ,  якщо   в   цьому,  мені   подарували   тебе.  -   сміємось  .

     Після   піцерії   ми   поїхали   до   Даші    на   квартиру,   потрібно   допомогти   Дані   спуститись   на   прогулянку.    Я    бачу   як   Даша   піклуєтья   про   братика   і   як   хвилюється   через   те ,   що   післязавтра    доведеться   йому   знов   повертатись  до   дитячого   будинку.     Вирішую   спробувати   зробити   для   мого  янгола ,  щось   дійсно   важливе ,  але   для  цього  мені   потрібна   допомога   батька.   Як   тільки    йому   стане   краще,   спробую   з   ним   поговорити.

       Провівши    малого   в   квартиру ,   знов   не   можемо   з  Дашею    розпрощатись.   Обіймаємось   на    її  кухні.   Розумію ,   що   довго   так   не  зможу,   потрібно   мабуть   шукати   житло  і   запропонувати   їй   жити   разом.   Хочу    постійно   бачити   її   поруч ,   засипати   і   прокидатись   в   одному  ліжку.   Можливо   вона  скаже ,  що   це  надто   швидко  ,   та   я   не   хочу   чекати.   Я  для   себе   все   вирішив  і   впевнений   в   своєму   рішенні.