Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова
Прокидаюсь вранці в обіймах Дениса. Посміхаюсь. Він не спить. Відчуваю , як легенько гладить пальцями моє плече. Повертаюсь до нього обличчям.
- Доброго ранку , янголе. - говорить і цілує мене в губи. - Я тебе розбудив?
- Ні. Я сама прокинулась.
- Тепер ти моя Дашо. Тільки моя. - шепоче цілуючи в шию.
- А хіба для тебе це має якесь значення?
- Якщо чесно , я ніколи про це не думав і не звертав на це уваги. Але зараз , я щасливий , що ти тільки моя , Дашо. Що тільки я знаю, яка ти солодка. Я кохаю тебе, маленька. - посміхаюсь.
- Я перша в душ. - кажу і тягну на себе простирадло , щоб прикритись.
- Я думав ми разом сходимо.
- Ні. Не сьогодні. - Денис кривиться.
- Ну добре , вреднюго. Тоді я замовлю щось на сніданок. - я хотіла обуритись , та він не дав. - Сьогодні сніданок з мене.
Ну добре , - думаю , - сьогодні я надто щаслива , щоб сперечатись. Заходжу в ванну кімнату і прислухаюсь до свого тіла. Наче нічого не змінилось , чуть-чуть тягне низ живота і все. Прикриваю очі згадуючи минулу ніч і посміхаюсь. Денис був таким ніжним і уважним. Тіло знов вкривають сироти.
Виходжу з душової і одягнувши халат , йду на кухню. Мабуть я довго милась , тому що на кухні , вже стіл заставлений різними смаколиками.
- Коли ти встиг?
- Це теж тобі , янголе. - протягує мені букет білих троянд. - Дякую , за чудову ніч. - цілує в губи. Сідає на стілець і садить мене собі на коліна.
Денис годував мене і з кожним шматочком їжі , яку він клав мені до рота , його погляд ставав темнішим , а дотики до мого тіла , відвертішими. Потім він розв'язав пояс мого халату і гладив моє оголене тіло. В якийсь момент, я просто відкинула голову назад і насолоджувалась тим, що робить Денис. Він цілуючи мою шию і плече , продовжував доводити мене до божевілля своїми руками.
- Пездець, Дашо, яка ти солодка, дах зносить. - шепоче мені на вухо.
Після "сніданку", Денис прийняв душ і почав збиратись.
- Я поїду до батька в лікарню, мені потрібно з ним поговорити. А ти чим будеш сьогодні займатись ?
- Хотіла поїхати до Маргарити Петрівни, та тепер не знаю. - відчуваю як спалахують мої щоки. Денис сміється і обіймає мене.
- Янголе, на твоєму чолі не написано , що ми кохались. Їдь. Мама тебе любить. - водить носом по моєму волоссі. - А я тебе обожнюю. Дашо , я хочу, щоб ми жили разом. Сьогодні ж почну шукати житло. - ці слова , вводять мене в ступор.
- А в мене запитати не хочеш ? Тим більше, що в мене є житло. - мене це обурює. Я звикла до того, що все вирішую сама. А він сам собі щось придумав і ставить мене перед фактом.
- Норовлива моя, не злись. Я не хочу сваритись. Ця квартира , надто маленька. Все чого я хочу, просто бути поруч . - цілує в губи . - Як вчора. Як сьогодні. Дашо , я наче наркоман... А ти моя доза.
- Хороше порівняння. - сміюсь. - я подумаю.
Денис пішов , а я не можу зрозуміти свої відчуття. Звісно я теж хочу бути з ним але... , все ж, щось мене стримує. Це страх. Страх що Денис до кінця не розуміє того, що означає бути відповідальним за чужу дитину. Хоч вони з Данею начебто непогано ладнають, та це не те ж саме, що жити разом . Через це в нас можуть бути сварки і непорозуміння. А Даню залишати в дитячому будинку до повноліття , я не планую. Все одно знайду якийсь спосіб , забрати його звідти. Не думаю що Денис , це розуміє.
Одягаюсь і як планувала , купивши нам до чаю тортик , їду до Маргарити Петрівни. Вона як і завжди , дуже рада мене бачити.
- Даринко , розповідай як навчання? Друзів вже знайшла?
- Все чудово. Мені дуже подобається . Ще знайомлюсь з усіма , але з однією дівчиною подружились. - розповідаю їй про балакучу Ліну , про одногрупників , викладачів , про Даню. Я сиділа в неї до самого вечора. Ми багато сміялись розповідаючи одна одній якісь історії. В якийсь момент до нас в вітальню влітає Денис. Кілька секунд дивиться на нас і наче з полегшенням видихає. А після починає кричати.
- Ви чорт забирай нормальні? На біса вам обом телефони?
- Денисе , що це за мова і чого ти кричиш? - обурюється Маргарита петрівна. Він підходить до мене.
- Де твій телефон Дашо?
