Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова
До лікарні доїжджаємо швидко. Батько в реанімації , нічого поки що не відомо. Сказав лікар що це приступ, причому як виявляється не перший. Чому він мовчав, що в нього проблеми з серцем? Хоча... кому він мав розповісти ? Мені? Якому байдуже на всіх і на все . Чи Ларисі ? Якій потрібні лише гроші.
Дашка ввесь час була поруч і тримала за руку або обіймала. Я відчував її підтримку і вдячний за неї , та мені чомусь не легше.
- А якщо він помре , Дашо?
- Не думай так. Все буде добре.
- А якщо не буде? Ми розмовляли кілька днів тому , він казав , що хоче налагодити зі мною відносини. А я як завжди вперся. Бовдур. Боюсь що він не дізнається , що я теж цього хочу.
- Дізнається. Йому стане краще і ти йому це скажеш.
- Дякую тобі, Дашо. - обіймаю її міцно.
- Дене! - до нас біжить Лора . Підійшовши , прискіпливо оглядає Дашу в моїх обіймах. - Як він?
- Поки що невідомо. Розкажи що сталось, чому йому раптом стало погано?
- Ми посварились. Ми останнім часом часто сваримось. І раптом він вхопився за серце і впав. Я викликала швидку. Вони приїхали і намагались реанімувати його вдома. Це було так страшно , Дене. Я думала , що він помер.
- Не роби вигляд , що тебе хвилює його життя , Ларисо.
- Навіщо ти так? Ну не вийшло в нас з тобою , це ж не лише моя провина. - відчуваю , як напружується Даша. Гладжу її по спині , заспокоюючи.
- Зараз не час і не місце , це з`ясовувати. Тим більше , що вже й немає чого з`ясовувати.
- Ви родичі Ковальського ? - запитує лікар , щойно підійшовши до нас.
- Так , лікарю , я його син. Що з батьком?
- Криза минула, загрози життю вже немає , та він в важкому стані. Кілька днів побуде в реанімації.
- До нього можна?
- Сьогодні не варто. Вранці приходьте. - відповідає лікар і залишає нас.
Ми з полегшеням видихаємо і виходимо з лікарні. Сідаємо на байк і я везу Дашку додому.
- Дякую , що була зі мною , янголе. Я не знаю , чим заслужив тебе . - притягую до себе і цілую її . - Я тебе кохаю. - вона посміхається.
- І я тебе кохаю , Денисе. Зайдеш ?
- Не сьогодні , маленька. Потрібно додому. Відпочину , а вранці зберу деякі батькові речі і відвезу до лікарні.
- Можна я теж приїду завтра до лікарні?
- Якщо хочеш. - знов цілую. - На добраніч , янголе.
- На добраніч.
Зачекав щоб Даша піднялась в квартиру і поїхав додому. Втомився страшенно. Хочу в ліжко. Та вдома мене зустрічає Лариса , якій дуже хочеться поговорити.
- З ким це ти був в лікарні?
- Тобі яка різниця?
- Це через неї ти мене відштовхуєш?
- Ти дружина мого батька. - немає сил навіть сваритись з нею.
- Раніше тебе це не зупиняло.
- Я був бовдуром , ще й бухим. Забудь.
- Я не хочу забувати . - підходить і намагається стягнути з мене футболку. Зупиняю її.
- Ти мене не почула? Більше нічого не буде.
- Це через ту дівку?
- Ларисо , твій чоловік в реанімації. А Даша не якась дівка, ми зустрічаємось і буду дуже вдячний, якщо будеш триматись від неї якнайдалі. - розвертаюсь і йду в свою кімнату.
Вона права , раніше мене це не зупиняло. Яким же покидьком я був. І це стосується не лише Лори , а взагалі мого життя. Лише одній маленькій дівчинці , моєму янголу , вдалось досягти того , щоб я переглянув своє життя і намагався його змінити. Просто біля мого янгола , мені дійсно хочеться бути кращим.
