Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова
- Я не знаю , десь в сумочці. А сумочка мабуть в прихожій. А що сталось? - він підходить впритул і обіймає мене міцно. Відчуваю , що його тіло тремтить.
- Я їхав від батька , розмовляв з другом , він сказав, що на виїзді з міста в цьому напрямку сталась жахлива аварія. Багато людей постраждало , є загиблі. Я знав , що ти збиралась до мами. Дашо , я почав тобі телефонувати , а ти не брала слухавку. Чорт! Я злякався , янголе. - гладить долонями моє обличчя і цілує в губи. - Я злякався що можливо там була ти . - обіймаю його міцно і гладжу по спині.
- Все добре, Денисе. Заспокойся. Вибач. Ми заговорились. - сказавши це , лише зараз згадую , що ми не самі. Намагаюсь звільнитись з міцних обіймів і він нарешті мене відпускає , але переплітає наші пальці. Переводжу погляд на Маргариту Петрівну , яка з якимось захватом і радістю на нас дивиться. Відчуваю як спалахують мої щоки.
- А що з твоїм телефоном , мамо?
- Він стоїть біля телефона Дарини. Вибач сину, заговорились. Ми ж не знали , що там таке трапилось і ти хвилюєшся.
- Ми сьогодні залишимось в тебе на ніч , мамо. Ти не проти? - стискаю його руку, протестуючи. Він повертає обличчя до мене .- Дашо , там жахіття . Не потрібно тобі це бачити.
- Звісно , я тільки за. - відповідає йому мати. - Я скажу Вірі , щоб вона підготувала для вас... - вона замовкла , наче запитуючи, відчуваю що знов спалахують щоки.
- Я буду спати в кімнаті , яка була моєю. Якщо можна. - вона кивнула і вийшла з вітальні. Денис знов притис мене до себе.
- Дашо , я ж все одно прийду до тебе. Тепер ти спиш зі мною. Особливо сьогодні. Я реально дуже злякався за тебе. Я кохаю тебе , маленька.
- І я кохаю тебе . Але двері я замкну. - Денис починає сміятись.
