Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова
Сьогоднішній день, знов почався хріново, як завжди. В мене мабуть по-іншому просто не може бути. Прокинувшись розумію що болить горло і голова, мабуть на відпочинку з друзями застудився. Можливо навіть є температура, відчуваю слабкість.
Так як всім до лампочки, що зі мною, приймаю душ і навіть не привітавшись з Ларисою, яку зустрів в коридорі, виходжу з будинку і їду в універ. По дорозі заїхав в аптеку, взяв ліки від горла і жаропонижаюче.
Пари ледь відсидів, навіть щось відповідав. Після того, як прийняв жаропонижаюче, стало значно краще. Згадую, як мама в дитинстві лікувала і наче маленький, хочеться до неї. Щоб знов положила в ліжко, приносила ліки і бульйон. Хочеться щоб підійшовши, лагідно торкалась губами чола, перевіряючи температуру. Мабуть це хвороба на мене так впливає. Хворію я рідко, але переношу температуру важко.
На перерві телефоную мамі, про те що захворів, звісно мовчу, просто захотілось її почути. Та мама, наполегливо запрошує сьогодні , до себе на вечерю. Звісно я погодився. Після пар, купую мамині улюблені троянди, яких біля її будинку дуже багато, але ні в якому разі не можна чіпати, ще купую торт і їду за місто , до матері. Вона не сказала причину сімейної вечері, можливо просто сумувала, але чомусь здається, що вона знов буде намагатись, помирити нас з Вадимом.
Ми з старшим братом, відколи себе пам'ятаю, ніколи не дружили. Мало того, був такий час, що ми постійно бились. Я ревнував. Мій батько завжди був дуже зайнятий. Він не те, що не приділяв мені увагу, я його практично не бачив. Зате його бачив Вадим. Батько часто брав його з собою на роботу. І ввесь час хвалив, який він розумний, який перспективний. Хоч він йому не рідний. Так все і залишилось до цього часу. Розумний і перспективний Вадим, працює з батьком в офісі а в мене , як не було батька, так і немає.
Проїжджаючи біля лікарні, раптом помічаю знайомий силует. Мабуть знов примарилось, як вчора, в нічному клубі. Побачив блондинку з гарними довгими локонами і полетів до неї. Та це була не Даша. І на біса, питається шукаю? Уявлення не маю. Мабуть знов в очі ці зеленющі заглянути. Або посмішку таку дратуючу побачити. Дивлюсь ще раз . Не помилився. Вона. Мало не на ходу зістрибую з байка і підходжу. Вона шокована. Застигла.
- Впіймалась, злодюжко? - посміхаюсь на всі тридцять два. Чомусь дуже щасливий, що зустрів її.
- Чого тобі треба, мажоре?
- Подякувати хочу, злодюжко. - різко притягую до себе за сідниці і проводжу носом по щоці, втягуючи її аромат. Ця дикунка, раптом б'є мене, спочатку по щоці, а потім в пах. Та так, наче кожного дня тренується це робити.
- Суукаа! - гарчу і згинаюсь навпіл від болю. - тобі кінець, стерво.
Якби не біль, реально б побіг. Наздогнав би і витрусив би з неї душу . Чорт. Як боляче. Ну, нічого, стерво, один раз попалась, значить ще попадешся .
Коли минув біль, сідаю на байк і продовжую свій маршрут. До будинку матері приїжджаю раніше ніж домовлялись. Скучив за нею. Мама в мене дуже добра і спокійна жінка. Можливо тому й розлучились з батьком. Занадто вони різні. До сімнадцяти років я жив з мамою і братом. Якось я поїхав до батька , погостювати і він вмовив мене залишитись, на деякий час. Правда не розумію навіщо йому було це потрібно . Та цей час, затягнувся. Він живе не далеко від універу, в якому я навчаюсь. Хоча, це швидше відговорка для мами. Насправді ж все простіше, там мене ніхто не контролює. Всім плювати де я і коли повернувся додому та чи повернувся взагалі. Привітавшись з мамою, залишаю її саму, в її кімнаті. Вона одягнеться і спуститься до вечері. Вадима, теж ще немає.
Спускаюсь вниз. Вирішую посидіти в альтанці. Не встигаю зробити й кілька кроків, застигаю...
Бачу, як Даша, заходить в наш двір. Та не може бути. Точно вона. Що за, прикол? Що вона тут забула? Зупиняється біля клумби, троянди нюхає. Підходжу ближче. Тут вже немає куди тікати.
- Добігалась, втікачко? - запитую, звертаючи на себе увагу . Вона повертається до мене. Очі стають величезні , мов в японських аніме. Боїшся, стерво? Правильно робиш.
- Ось ти і попалась мала. Що ти тут робиш? Ти що переслідуєш мене ? Чи вирішила обчистити будинок?
- Дуже ти мені потрібен. Я тут працюю.
-Та ти що. І хто ж цікаво, тебе взяв на роботу?
- Маргарита Петрівна.
- Хм. А вона знає, що взяла на роботу злодюжку?
- Я не злодюжка. Відчепись , виродок. - я хапаю її за підборіддя і до болю стискаю пальцями . Хочеться вирвати їй язика за ці слова.
- Що ти сказала, злиденка? Як ти смієш відкривати свій рот, в мою сторону? Тебе мати не вчила , як потрібно розмовляти з людьми?
- В мене немає матері.
- Тобто, ти в нас ще й сирітка? - вона права , я виродок. Хочу зробити їй боляче. Бачу як в її очах з'являється волога і не можу відвести від неї погляду. Сльозинка котиться по щоці, вниз до підборіддя і я наче зачарований слідкую за цим. Дивлюсь на її губи і сам себе не розумію. Чорт забирай! Що за ....
- Чому ти така мерзота, Дене?
- Тому, що життя в мене мерзенне, мала.
