Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова

           В   моєму    розумінні,   вранці   поїдемо   по  справах   в   місто,   означає,   що   я   швиденько підіймаюсь,   приводжу   себе  в   порядок   і   готова   на   вихід.   В   цьому  ж   будинку ,  все   якось   по дивному.   Маргарита   Петрівна,   спустилась   о 8:00  ранку, поснідала   сама,  тому що  Вадим  вже  поїхав  на роботу.  Дала  розпорядження   садівнику ,  розповіла   Вірі,   що   потрібно   приготувати   на   обід,   на   вечерю .  Сказала  що  сьогодні  на  вечерю  приїде  її  молодший  син,  Денис.  Потім   пішла   в   тренажерний   зал, в  басейн, а   лише  після  цього  пішла  одягатись  і   сказала  щоб  я  теж  збиралась.  Та  я  начебто  ще  з  07: 00  готова.   Маргарита Петрівна   спустилась  одягнена в діловий костюм ,  який   їй  дуже личить і оглянула  мене з ніг до голови .  По  погляду  розумію,   що щось не так .

        -   Дарино , ти збираєшся   ось   так   їхати?

        -  Ну, так .  А   в   чому  справа? -  не можу зрозуміти. 

        -  Даринко , твій одяг не підходить.

         -  Ну,  тоді зачекайте  ,  будь   ласка,  я піду зараз переодягнусь. 

          -  Дівчинко, в тебе немає одягу, який підходить . Ти вже не ображайшся .  -   тепер  я  зрозуміла до чого це все,  опустила голову .  Звісно я розумію,   що   вона   має   на   увазі.    Дивлячись   на  неї   і на   мій   пошарпаний   одяг .

         -   Вибачте ,  але   я   зараз   не   маю   можливості,  купувати    собі   щось  нове.

          - Ми  зараз  поїдемо  в  ТЦ  і  я   куплю тобі   підходящий   одяг. 

          -  Я  так  не   можу. 

          -   Дарино,   Ти   працюєш   на   мене .   Ти   постійно   будеш  біля   мене.  Ми   з   тобою,  будемо ходити   по  магазинах ,  на   світські   заходи,  в   лікарню  .  Ти   повинна   виглядати   гарною   і доглянутою  .Ти  маєш   виглядати,   не  прислугою,  а   помічницею.   Розумієш?   Дарино , якщо   тобі   це  так   важко   сприймається,   давай   домовимось ,  що я  даю   тобі   аванс.  -   зараз   я   розумію,   що   вона   має   рацію . Вона  заможна ,  красива   жінка , а  я   буду  виглядати   поруч   з  нею,   наче   дворняжка .  Прикро   і   образливо,  але   це   правда.   Я ще нижче   опустила  голову,   борючись   зі   сльозами.  -   Дарино,   навчись   приймати   допомогу.   Я   не намагаюсь   тебе   принизити.   Я   хочу   тобі  допомогти .  Хочу   показати   тобі  інше  життя   і   хочу щоб   ти   сприймала   все   вірно   і  нічого   не   придумувала .

          -  Добре.  Я   вас   зрозуміла. 

           -   Отже,   в   першу  чергу ,   ми   їдемо   в   торговий   центр ,  купимо   тобі   новий   одяг   і взуття,   а    потім,    поїдемо   по   справах .  -  я   лише   ствердно   хитаю   головою   і   йду   за Маргаритою    Петрівною   до   автомобіля.                                                                                                     

          В    торгівельному   центрі,     мене   звісно   ніхто   не   чув.   Спочатку   я   намагалась   говорити, що    мені   подобається,   що   не   подобається.   Звичайно   в   більшості   випадків,   мені   не подобалось   те,   що   по   моїх   мірках,   було   для   мене   занадто   дорого.   Та  Маргарита Петрівна,    робила   по-своєму.    Вона   мене   не   слухала.    Взагалі .  Я  лише   чула   :

          -  Ой,   дівчатка ,     ось   цю   спідничку .   А   які   гарні   брючки...  Ой   і   ще   оцю  футболочку. Мабуть,   цей   костюм ,  теж   буде   на   тобі  гарно   сидіти.   Дівчатка, ще  ось  ці  туфельки . До цієї сукні   треба   сумочку.  -  Дівчатка ,   бігали   кругом   нас,   наче   мухи,   і   в   якийсь   момент   я зрозуміла,   що   мені   дійсно   починає   подобатись   цей   процес.   Головне ,  насправді   не   звертати  увагу ,  на   свої   внутрішні   заморочки   і  отримувати   насолоду   від   того , що відбувається.   Особливо коли   поруч   така   жінка,   красива,   розумна ,  яка  розуміється в стилі.   Коли   я   дивилась  на  себе в   дзеркало ,  приміряючи   одяг   один   за   другим,   навіть   не   вірилось   що   це   я .  Виявляється   у   мене ,  навіть   непогана   фігура. Я  помітила   що   Маргариту   Петрівну ,  теж   дуже   забавляв   цей   процес.   Кожного   разу,   коли   я   виходила   з   примірочної ,  вона   наче   дитина ,  яка   грається   в   ляльки ,  мало   не   стрибала,   плескаючи   в  долоні .  Це   було   потішно.

           Масштаби   нашого   шопінгу,    я   зрозуміла,   коли   ми   виходили   з   торгового   центру   з величезними   пакетами.     Виявляється   Маргарита   Петрівна ,  купувала   практично   все,   що   я   міряла.   Хороший   такий   аванс,   щоб   розрахуватись  за  цей   аванс,   мені   не   вистачить   піврічної   зарплати.

         Після    торгового   центру,   ми   поїхали   в   одну   з   приватних   лікарень   Києва.    Виявляється я   мала   рацію ,   в  господині  проблеми  зі   спиною.   Вона    їздить   кілька   разів   на   тиждень   на масажі   і   ще   якісь   процедури,   після   яких   їй   важко   ходити.  Тому   я   буду   їздити  з  нею,    щоб   допомагати.    Шкода   було   жінку,   коли   я   побачила   її  після   процедур,     видно  було,   який   біль   вони   їй  приносять.  Після   них   вона  була   дуже   втомлена   і   сказала   що   хоче   поїхати  додому,   відпочити. 

         -  Дарино,  ти   можеш  бути  вільна  до  вечора.   -  я  подивилась   на  неї  з  нерозумінням. 

         -  Чому?  -  вона  протягнула  мені  пакунок  з  солодощами.

        -  В  твого  братика  сьогодні  операція,  ти  йому  потрібна.  -  відповіла  вона.  Я  розплакалась  і  обійняла  її.

         -  Дякую.  Маргарито  Петрівно,  ви  наче  моя  хрещена  фея.  -  Вона  розсміялась  і   показала  мені  рукою,  на   вихід  з  автомобіля. 

         Я   побігла  в  лікарню  до  Дані.  Виявляється  операція  буде  через  годину.  Маргарита  Петрівна  наче  про  це    знала.   Я  була  з  братиком  весь  час,  до  операції  і  бачила  як  він  хвилюється.  Намагалась  його  підтримати,  хоч  сама   подумки  молилась ,  щоб  все  пройшло  успішно.