Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта

Серйозно!? О Боже, він збирається себе вбити та ще й заспокоює мене!? Ні, матір вашу! Може це тут і звикли животи проколювати собі і мечем махати наліво й направо, але я не готова на це спокійно дивитися. Не готова!

Мене справді трясло. Я відвернулася і підійшла до вікна, глибоко дихаючи. Сльози котилися з очей і вперше за все свідоме життя я не соромилася їх і не збиралася ховати.

Хоча якого біса!? Адже цей японець все одно неминуче помре незабаром, та й не подобався він мені ніколи. А зараз я його взагалі ненавиджу, адже через нього маю побачити це прокляте справжнє харакірі.

Акай Хоно не квапив мене. Здавалося, він усе розумів.

Все ж таки сльози незабаром висохли, і я повернулася до перевертня.

- Акайо, - сказав він тихо.

- Що це означає?

- Це моє справжнє ім'я, бо ж Акай Хоно - ім'я мого дракона. Акайо означає "розумна людина", - пояснив чоловік і різко опустив меч.

Зусиллям волі я змусила себе не заплющити очі, але все ж таки вигуку втримати не змогла. Підбігла до ліжка і натрапила на ясний пронизливий погляд чоловіка. Навіть не візьмуся описати, що я в ньому прочитала, але головне, він благав мене, щоб я виконала свою частину угоди.

І раптом на мене охопив безмежний спокій, а ясність розуму стала кришталевою – це Айсубуру поділилася зі мною станом, який вона відчувала за секунду до атаки на свою здобич.

Паніка відступила і я впевнено кивнула чоловікові, доторкнувшись рукою до його сонячного сплетіння - на пару сантиметрів вище того місця, куди встромився меч.

Акайо вдячно схилив голову, полегшено прикрив очі і різко спрямував вістря вгору.

І його серце під моєю рукою перестало битися.