Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта

- Послухай, Насте. Зараз тут дуже небезпечно і я не зможу наглядати за тобою. Ситуація неконтрольована і може перерости у відкрите протистояння. Все набагато серйозніше, ніж здавалося спочатку. Так що краще тобі та Кет вирушити додому прямо зараз. Ваші квитки в Андрія і... будь ласка, мені так буде спокійніше.

Гліб обійняв мене і доторкнувся губами до чола.

А з мене ніби витрусили все повітря. Я готувалася сперечатися і навіть битися, очікуючи, що Гліб спробує на мені випробувати силу свого наказу, але до його ласки виявилася не готова. Вона обеззброювала.

- Ти граєш нечесно, - тихенько пробурчала я, перебираючи пальцями волосся на потилиці чоловіка. - Я не хочу їхати так, покинути тебе. Окрім того, як же прохання Акай Хоно? Адже він хотів побачити мене.

- Нехай котиться до біса. Я не пущу тебе до нього. Він дуже хитрий і небезпечний навіть зараз, прикутий до ліжка.

- Але ж я обіцяла вам допомогти... Ти сам мене просив... - Не відступала я. - Я нікуди не поїду.

- Тоді мова була про викрадача звіриних іпостасей, і ти знайшла його, за що я дуже вдячний. Будь ласка, лети додому.

- Ні, - кажу твердо. Можливо, я б ще послухалась Гліба, але емоції Айсубуру, яка не терпіла жодного примусу, було ще важко контролювати.

Гліб же насупився і відсторонився від мене:

- Насте, договір ти виконала. Більше тебе у Кіото нічого не тримає.

- Нічого не тримає? Договір!? Ти серйозно вважаєш, що я тут лише через договір? -  скинулась я, відчуваючи себе ображеною до глибини душі. А темпераментна Айсубуру ще підбадьорювала і ляпас вліпити, але я все ж таки стрималася.

- А хіба ні? - обличчя у чоловіка холодне, незворушне.

Він знущається? Я відсторонилася від вовка, заглядаючи йому у вічі. Усередині все скам'яніло та болісно стиснуло, заважаючи дихати.

- І ти тепер виконаєш свою частину договору і зникнеш із мого життя разом із усіма вовками? - запитала глухо, насилу стримуючи сльози.

– Ні. Я не...

- Гліб! Терміново! - перебив його перевертень, що раптом вискочив із номера готелю.

- Хвилину! - огризнувся вовк, дивлячись на мене. - Настя, поговоримо потім. Зараз вилітай додому, - викарбував суворо.

Ну ні, вистачить з мене наказів. Їх я вже від колишнього чоловіка-військовослужбовця наслухалася. І гойдалки цієї не хочу - то розлучаємося, то одружуємося; то не можна бути разом, то представляє мене своєю жінкою.

- Ні, Гліб. Не буде більше розмов. Я кішка, ти – вовк. Домовлялися розлучитися після повернення, то нехай так і буде. Нема про що тут говорити.

- Ти дійсно цього хочеш? - Гліб примружився, а погляд став пронизливим, гострим. Обличчя ж скам'яніло - як у мене.

- Так, - кажу твердо, а сама тихо вмираю. – Хочу.

- Гліб, твою ж матір! Тут війна!

Перевертень прикрив на секунду очі, хитнувся до мене, ніби бажаючи чи притулитися до чола, чи поцілувати, але застиг, так і не торкнувшись мого обличчя.

"Господи, Насте, ну скажи, що передумала і ми всі спокійно обговоримо пізніше!" - волає внутрішній голос.

Але я вперто мовчу, намертво зчепивши губи.

– Тоді прощавай, – глухо, але чітко каже Гліб, стрімко розвертається і зникає за дверима кімнати.

У мене ж підкошуються ноги і я сповзаю спиною по стіні, опустивши голову на коліна. Довгоочікуваних сліз немає. Буря емоцій спустошила мене, висушивши, залишивши лише оболонку.

Прокляття, сто разів уявляла наше неминуче розставання, але ніколи не думала, що ініціюю його я.

- Настя? - Немов крізь вату, чую тихе.

Підіймати голову. Кет та Андрій-стажер дивляться на мене співчутливо.

Ну ні! Я й раніше не терпіла жалю до себе, зараз же в мені вирує ще й гордість Айсубуру, змушуючи різко встати, випрямити спину, розправити плечі, посміхнутися і кинути з ноткою веселості.

- Привіт, друзяки! Як справи?

"Друзяки" заклякли, не чекаючи від мене такої швидкої зміни настрою. Чорт, я придивилася до їхніх облич і зрозуміла, що справді рада їх бачити. Обох. І засранку Кет. І котоненависника Андрія.