Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта
- Що ж, ти маєш рацію. Від такого союзника ми не можемо відмовитись. Проходь, я повернуся за хвилину.
Розвернувся та пішов. Аж холодом повіяло, ух...
А я не втрималася і прикусила губу, змахнувши долонькою непрохані сльози. Тепер, мабуть, між мною та Глібом можливе лише сухе офіційно-ділове спілкування. Хоча, так, напевно, краще та правильно. Друзями ми навряд чи зможемо бути, я ось точно не зможу. Я зробила вірно, розірвавши наші відносини... Але трясця, як же все-таки хотілося забути про всі наші суперечності, просто уткнутися чоловіку в груди і розповісти про все, що я пережила, поскаржитися на цього стародавнього неотесаного сексиста... А він щоб гладив по спині, нашіптуючи нехитрі слова втіхи. А потім ми б випили по чашці кави і разом пішли рятувати світ.
З роздумів мене висмикнув особливо заливистий напад реготу Акая. На цей раз гад навіть не намагався стриматися.
- Слухай, раз я така смішна і дурна всього лише жінка, чому ти зв'язався зі мною?
- Вже краще ти, ніж черв'як-кровопивець Олекса або вічність за Гранню в очікуванні нової пари.
- Ти, знаєш, теж не подарунок.
- Гаразд, Настя, не гнівайся. Ти мені подобаєшся, чесно, але все ж таки твій спосіб думок... дуже жіночий.
- Та зрозуміла я вже, зрозуміла. Ну що ж, із Богом! - Сказала я, штовхаючи двері, і відчула, як дракон закотив очі.
Вовки дивилися на мене вовком. Але мене зараз це мало хвилювало. Не з'їдять же вони мене зрештою. Їм Гліб заборонив.
Я сіла на вільний стілець біля трюмо і заплющила очі. Блаженствувала, викинувши з голови всі думки. Не думала, що колись зможу розслабитися під здивовано-ворожими поглядами чоловіків-перевертнів, а от змогла.
Увійшов Гліб. За ним слідували Натан, брат Андрій з батьком Олексієм і той вовк із Північного клану, Ерік, здається.
Гліб сів навпроти і втупив у мене сухий, уважний погляд. Я зіщулилася, згадавши про той допит, на якому Гліб грав поганого поліцейського. Чоловік помітив мою реакцію і насупився ще більше, навіть трохи відсунувся. Чорт, як швидко між людьми може виникнути прірва...
- Отже, Насте, як ми можемо поговорити з твоїм драконом?
Після слів Гліба повисла мертва тиша. Потім хтось недовірливо хмикнув, хтось нервово засміявся, один вовк навіть шепнув, що я, мабуть, продалася Олександру і мені не можна вірити, але його швидко осмикнув Натан.
- Я можу чути Акая і передаватиму його відповіді.
- Прекрасно. Тоді не будемо даремно марнувати часу. Загальні плани Олександра вже відомі, але є багато уточнень. По перше,..
Розмова нагадувала бліц-раунд якоїсь телегри: чітке питання – швидка відповідь. Дракон був у захваті, йому подобалася і підготовка Гліба і перебіг його думок... Звичайно, це ж не мої дурні переживання...
Під кінець мені стало страшно. Плани дядька були такими ж грандіозними, як і кривавими. Втім, тут я не особливо здивувалася, адже він давно дав зрозуміти, що мало цінує чужі життя - людські чи перевертнів. І з усього виходило, що на нас чекає світова міжрасова війна - не більше, не менше.
Цей кінчений псих вирішив відкрито, за допомогою армії драконів у своїх звіриних іпостасях, атакувати уряди різних країн, починаючи з Японії. Після кількох таких "авіаударів" приховувати природу агресора стане неможливо і люди оголосять війну перевертням. І в цій війні, за задумом, Олекси, переможуть перевертні, яким доведеться згадати про свою істину дику природу та скинути м'яких лідерів. В результаті перевертні зможуть існувати відкрито, а люди будуть чимось на зразок істот другого сорту, особливо вірним з них будуть даровані звірячі іпостасі. І над усіма, звичайно, пануватиме імператор всія світу, Олександр великий.
І що найпримітніше, перший етап свого плану – тут думки Акай Хоно та Гліба збіглися – дядько реалізує вже сьогодні, бо для цього є ідеальна можливість: в урядовій резиденції в горах Дайго недалеко від Кіото планується щорічне весняне свято, на якому традиційно будуть присутні всі вершки суспільства, включаючи главу держави. Охорона там, звичайно, відповідна, але це тільки на руку Олексі – буде де продемонструвати міць його армії.
Я чекала, що зараз почнеться паніка і командири почнуть метушитись і поспіхом роздавати накази, але нічого подібного не сталося. Кожен перевертень оперативно зв'язався зі своїми підлеглими, а вже за пів години весь "штаб" залишив готель. Під час зборів я скромно стояла осторонь, не знаючи куди себе приткнути і чим допомогти, але потім я, звичайно, пішла за всіма. Акай Хоно рвався в бій, та й Айсубуру була не проти знову зустрітися з драконом Олександра. Ось тільки мені не дали вийти за межі номера.
