Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

    Ми приземлилися на пологій вершині гори Сінай, що була розташована на заході від столиці Віллорії. Король допоміг мені злізти з дракона, бо я перебувала в такому стані, що запросто могла звалитись і звернути собі шию. Та навіть коли я стала на тверду поверхню, ноги мої продовжували трястись. Ми були на верхівці гори і зараз перед нами розкривався просто захоплюючий вид на всю столицю та територію Білого замку. 

– Ну що, Адалін, сподобався тобі мій сюрприз? –  запитав Рейнар, сідаючи прямісінько на землю. Дракон завмер залізною глибою поруч з нами. 

– В мене мабуть вперше в житті немає слів, – захоплено промовила я, не в силі відірвати погляд від краєвиду, що простягнувся перед моїми очима. 

– Сідай біля мене і я створю купол, бо зараз тебе знов продує, – запропонував король.

    А я і не відчувала поки що холоду, хоч вітер тут був ще більший ніж на даху башні. Зараз в моїх жилах шалено бурліла кров і крім захвату я взагалі нічого не відчувала. Та, все ж таки, я присіла поруч з ним і пориви вітру відразу стихли. 

– Що за чарівне місце, – промовила я, вдихаючи на повні груди зовсім інше, ніж внизу, повітря.

– Коли я хочу побути наодинці і подумати про щось, я прилітаю сюди, – розповів Рейнар.

– Не розумію, як  маленька металева кулька може перетворитись на такого громадного монстра? 

– Ну не треба ображати Жульєна, він хоч і не живий, але надійніший за багатьох людей. А що до кульки, так це звичайне закляття стискання найбільшої сили. 

– Ааа, ну так звісно зручно, але ж що це за ім'я для дракона?

– Батько подарував мені його ще в дитинстві, тоді я не дуже думав над величністю подарука, а дав ім'я улюбленого кота, – знизив плечима король. – А потім вже не став змінювати.

– Цікавий подарунок для малої дитини, – хмикнула я

– Я був не зовсім простою дитиною, Адалін.  Мої сили… вони надто рано прокинулися і я довго не міг з ними впоратися. Багато клопоту цим завдав своїм батькам і більшу частину дитинства просидів в ізольованому місці, де я не міг нікому зашкодити. Єдина людина, яка не боялася проводити зі мною час і яку я підпускав до себе, була Дарія. Потім вчителі допомогли мені приручити мої сили, я вступив до академії і закінчив три курси екстерном. А коли повернувся, то зрозумів, що окрім Дарії не можу ні з ким бути щирим і не відчувати незрозумілої мені скованості. Вони усі були для мене чужими. Всі, окрім Дарії. Батько напевно відчував переді мною вину і тому в мене в дитинстві були всі диковинки цього світу. Сюди з собою я забрав тільки дракона Жульєна.

– Найулюбленішу іграшку? – тихо запитала я. Тепер я розумію чому Рейнар готовий піти на все, аби тільки розтоптати навіть пам'ять про Фрідріха.

– Вгадала, – так само тихо відповів король. 

     Не знаю, скільки минуло часу. Ми просто сиділи поруч один з одним і мовчали, споглядаючи вид столиці і замку з висоти соколиного польоту. Тиша не завжди може бути гнітучою, або не зручною. Іноді, з потрібною людиною, приємно навіть мовчати. І я дозволила собі розслабитись. Не думати про те, хто він, хто я, про те що нас чекає в замку, а просто дихати і жити в цей момент. А все інше буде потім. 

  Політ назад був не такий стрімкий і рвучкий я у перед. Але у плавному літанні теж є багато плюсів. Я розвела руки в сторони і мені здалося, ніби я і сама вмію літати. Серце не колотилось як скажене, а нутрощі не піднімалися вгору. В душі поселилося таке умиротворення, якого я не знала багато років. Та я певне сьогодні побила рекорд по кількості посмішок, що самі раз поз раз  набігали на обличчя. Це був неймовірний день, неймовірний момент і я так хотіла щоб він ніколи не закінчувався. Зближення, ось що відбулося сьогодні з нами. Я відпустила страхи і впустила його собі в душу. Тепер я чітко розумію, що назад дороги не має. Я не можу просто клацнути пальцями і відмінити свої почуття до нього. 

    Коли ми приземлилися на башню, король зістрибнув і почав допомагати мені злізти. Та я все таки заплуталася у власній сукні ( як не спочатку, так у кінці) і зойкнувши, полетіла в його обійми. Рейнар не впав. Втримав мене, але не відпустив. Він так мене обіймав, ніби боявся що я кудись утечу. А я не тікала і не збиралася. Мені, як і йому були потрібні ці обійми. Це було щось сильніше за нас. Стерлися всі границі і рамки між нами. Їх просто знесло нашими відчуттями. Один його важкий видих і він припадає до моїх губ. 

      Я цілувалася раніше, доводилося деколи і таке робити, але всі ті поцілунки були в інших подобах, навіть в подобі чоловіка було один раз. Але це був мій перший особистий поцілунок. Це був поцілунок Адалін. Мені не вистачало повітря, серце виривалося з грудей в бажанні навіки з'єднатися з серцем Рейнара. Ми тремтіли від холоду, але не зупиняли цей шалений поцілунок. Рейнар цілував мене, то ніжно, то пристрасно і цей поцілунок був схожий на наш перший політ на драконі. Такий же емоційний і захоплюючий. 

     Десь глибоко в середині я розуміла, що роблю зараз найбільшу в своєму житті помилку, віддано відповідаючи на його ласку і поцілунки, але відірватись не було сили. Він позбавив мене сили волі. Ноги підкошувалися і я лише трималась за нього щоб не впасти від перенасичення почуттями. Треба зупинитись, треба зупинити це божевілля, що захопило нас обох. Треба бути сильною.

   Я відірвалася першою і поки відновлювала дихання, дивилася на нього. Він був здивований, а в його розширених від подиву очах, відображалася я, така ж здивована і перелякана.