Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

    Вже в самому замку нас розділили й повели різними шляхами, а візори залишилися назовні. У кімнаті я одягла, не без зусиль, речі на все ще непритомну Міланію і її забрали маги, що перечекали поки я впораюся в моїй ванній кімнаті. Може там вже стілець якийсь поставити? Щось часто там хтось чогось чекає.
      Увесь день я нікуди не виходила, а тільки нігті гризла чекаючи хоч якихось новин від короля. Але він не прийшов ані ввечері, ані вночі. Боня принесла вечерю і я, між іншим, запитала як там зустрічі проходять. То вона сказала, що зустрічі перенесені на невідомий термін, бо у замку скандал. Аріна виявилася зрадницею, що хотіла вбити короля… Я трохи поробила здивовані очі та й відпустила дівчину. Все одно вона окрім пліток нічого путнього не розповість.
     І от розумію що в нього там роботи повно з цим всим, але ж все рівно трохи образливо. Я ж помру тут від цікавості, а він хоч би записне повідомлення сонаром відправив. Та хто я така взагалі, хаврор. Виконала завдання, от і сиди тепер тихо. Короче, накрутила я себе за ніч добряче і зранку очікувано прокинулася злою і роздратованою. Але на сніданок таки пішла, може хоч там щось проясниться та і на поведінку дівчат треба хоч одним оком глянути.
    А дівчата ще ті професіонали. Кожна б кар'єру хаврора побудувати змогла б. Поводяться  ніби нічого і не трапилося. Елоїза, як завжди, сіла трохи віддалено від нас. Та і взагалі. я помітила, що чим далі, тим більше вона відсторонювалася. Ніби весь час перебувала у своїх думках і не помічала що коїться навколо. Вона там що, з Саврогом розмовляє чи що?
     Лана ж навпаки, щебетала про всілякі не значущі речі, присівши на вуха бідолашці, якій не пощастило дійти майже до фіналу. Можливо в неї вже почуття якісь до короля виникли, а доведеться піти наступною. Та може в неї хоч привілеїв трохи більше буде, як у фіналістки королівського відбору. Я нарешті дізналася як її звуть – Вікторія Сверр, вігесса виявилася з роду водних стихійників. А якщо враховувати, що такі роди в нас можна на пальцях перерахувати, то стає цілком зрозуміло, чому вона і досі тут знаходиться.
     До нас на сніданок забіг Поль і повідомив, що сьогодні та, скоріш за все, завтра ми вільні, король має невідкладні справи й поки знімання відбору призупинено. А й справді, я і не помітила, що нас не знімають візори. Вже так звикла до них, що і не звертала увагу є вони чи ні.
– Боже, який скандал. Я і не подумала б, що вігесса Аріна здатна на таке, – схвильовано промовила сама наївна і непоінформована серед нас Вікторія.
– Я теж була шокована, коли дізналася, – підтримала я розмову. – Ось так виявляється ходиш поруч з людиною, а вона зовсім не та, за кого себе видає. Убити нашого короля, це ж треба було до такого додуматись?
   Мій маленький спектакль був здебільшого розрахований на Лану, в Елоїзи, як я розумію, немає особливо власної волі. А от Лана, попри свою хитру натуру, може дати слабину.
– Взагалі не уявляю навіщо це їй було потрібно, – продовжила діалог Вікторія.
– Могла б стати королевою, а тепер буде гнити у в'язниці. І це ще в кращому випадку, – закинула вірогідне припущення я.
      Лана в цей час саме різала шматок м'яса і все ж видала себе мимоволі. Звісно це тільки я помітила, бо знала про її причетність. Вже занадто ретельно шматувала вона те м'ясо, ще трохи і там на тарілці буде фарш. Та тут подала голос Елоїза:

– Натякаєш, що король Рейнар вчинить з родом Аріни так, як вчинив Фрідріх з твоїм родом?
    Вона це сказала майже без ніяких емоцій. На перший погляд, вигляділо так наче то звичайна цікавість і не більше. Але я нутром відчувала її явне бажання задіти мене за болюче місце. Ех, певно не бути мені з майбутньою королевою в хороших стосунках. Щось надто явно вона точе на мене зуба. І чого б це? Невже і справді бачить в мені конкурентку? В дівчинці без підтримки сильного роду?
– Мало вірогідно, що король спустися до такого. Але в будь-якому випадку життя її вже ніколи не буде безтурботним і забезпеченим, – спокійно пояснила я. Показуючи своєю реакцією що мене ніяк не заділи її слова.
   Цок. Це Лана надто сильно надавила ножем на м'ясо і ледве не розрізала тарілку навпіл. Хвилюйся крихітко, хвилюйся. Ти будеш наступною і вроджена хитрість тобі не допоможе.
     Після сніданку ми всі розбрелися по своїм кімнатам. І злість від не терпіння знов почала мене переповнювати. Я не могла ні сидіти, ні лежати, ні думати про щось. Лише крутила в руках сонар і все очікувала, що король таки щось пришле. А він гад останній забув там про мене чи що? Що так довго можна робити взагалі? Як брудну справу виконувати, так одразу хаврора їм подавай. А як королівські справи, так і можна забути про моє існування. А ще щось казав про те, що ми на одній стороні.
    Поки я крутила в руках той злощасний сонар, мені прийшла ідея, точніше рішення, зв'язатись таки з Моно. Сама не знаю чому і досі це не зробила. Спочатку не можна було. потім соромно було за провал, а потім певно я сердилася на нього за Яшку ( хоча на Моно сердитися практично не можливо).
     Він відповів практично одразу як тільки я його викликала.
– Яшка, де ти зник? Я вже думав підмогу засилати.
– Це я Моно, – тихо промовила я.
– О, ще одна пропажа. Невже згадала про старого Моно? – ображеним тоном промовив він.
– Все пішло трохи не по плану…
– Та я вже в курсі. Тітку Аріни ти грала?
– А хто ж іще?
– Чим він тебе шантажує? – прямо запитав Моно. Він завжди говорив тільки по ділу і тільки прямо. Без заходів з далеку.
– Він пообіцяв провести розслідування по справі мого роду. Вже знято перший репортаж і він вийде у кінці днів зустрічей з рідними. В нього є мій відбиток аури, але я тепер і без нього зроблю все, що від мене буде вимагатися.
– Про Саврога правда?
– Так. Але там багато незрозумілого. Ми залишили Елоїзу наостанок.
– Будь обережною.
– Як завжди.

– Цього разу все складніше ніж завжди.
– Я в курсі. Поки вбити хочуть тільки короля.
– З королем будь особливо обережною
-- А він тут при чому? Що ти маєш на увазі?
– Небезпека для тебе йде саме від короля, я це так бачу. А ти розумій як хочеш.
– Добре, буду обережнішою, – задумливо промовила я. Зазвичай я звикла довіряти порадам Моно. Але це його попередження я не зовсім розуміла та знала що перепитувати марно. Моно скаже рівно стільки, скільки забажає.
– Я завжди на зв'язку, Ді. Не бійся сказати все як є, ми всі не ідеальні, всі робимо свої помилки.
– Ти не робиш.
– Моя помилка не зрівняється з вашими, – загадково промовив він. А я вкотре подумала про те, що майже нічого про нього не знаю, хоча довірити змогла б йому навіть своє життя.
– За Яшкою дивишся? – запитав він мене
– Дивлюся, але ти ж знаєш його. Не треба було його сюди відправляти…
– От тому що знаю я і допоміг йому. Бо інакше б він спробував зробити це самотужки. Тоді б довелося тобі ще й за нього в короля просити.
– Тут не безпечно для нього. В мене якесь не хороше передчуття. А я не можу вмовити його покинути замок. Понадився мені допомагати.
– Ти не можеш за нього відповідати. Це його рішення і його життя. Ти бачиш його ще малим. Але він вже давно виріс Ді. Хаврори швидко ростуть. Себе згадай.
– Я то інше, – вперто заперечила я.
– Ні я, ні ти не можемо повпливати на його рішення. Змирися з цим. Він вільний хаврор. Його життя і є суцільна небезпека. Так само як і твоє, і всі наші життя. Ти за нього не відповідаєш, тому роби що потрібно і скоріше повертайся до нас. Треба допомога ти нам дай знак і ми організуємо. Я в тебе вірю.
– Як і завжди, – промовила я
– Як і завжди, – відповів Моно і відключив наш зв'язок.
     Ніхто не знав його справжнє ім'я. Лише хаврорське прізвисько Моно було нам відоме. Та і взагалі, ми мало що про нього знали. Він той, хто привів у нашу хаврорську родину майже віх хто там зараз був. Він той, хто врятував більшість зі смертельної халепи і дав другий шанс на життя. Він той, хто купив величезний маєток і забезпечив дахом над головою безліч людей, які навіть не завжди ставали хаврорами. Він витратив сотні золотих на магічне маскування того маєтку. Він знаходив завдання для новачків і допомагав на початку з розв'язанням невирішуваних проблем. Він і вчитель, і наставник, і просто той, до кого ми завжди бігли за порадою. Він ніколи не був хаврором, але знав такі речі і мав такі зв'язки, що нам практикам і не снилися. Звідки він то все знав? Звідки в нього було стільки золотих? Ми не знали. Але все, що він коли-небудь говорив, завжди збувалося. Всі його слова мали велику цінність для кожного з нас. Були й ті, хто спочатку сумнівався в такому суцільному авторитеті якогось сивого дідугана, але згодом і вони схиляли голови перед його мудрістю.
    Я була наймолодшою його знахідкою. Коли я втікла від Джерольда, то першу ніч провела в зарослях місцевого парку. А зі світанком залізла до оселі якихось бідняків і вкрала хлопчачі штанці та рубаху. Вони висіли на мені лахміттями, тому довелося ще потягнути мотузку, яку я теж знайшла там. А ще я добула великого ножа й одразу в кущах відкремсала своє волосся, а ніж замотала в шматок тканини та сховала під рубаху. Ним я збиралася вбити Фрідріха. Тупим ножем з подвір'я бідних робітників, яким ледве змогла відкремсати волосся. Тоді я не думала ні про що. Головне це помста. Я розуміла, що в хлопчика волоцюжки більше шансів на виживання, ніж в ніжної дівчинки білоручки. Це було моє перше невміле маскування.
     До столиці я могла дістатись тільки з якоюсь повозкою. Тож попрямувала на базарну площу, де і залізла до одного купця в повозку з закупленим товаром і зарилася в нього. Удача була на моєму боці, бо купець виявився досить заможнім і не поскупився на стаціонарний портал, що одразу переніс усі його пожитки разом зі мною до столиці. Коли я це зрозуміла, то моїй радості не було меж. Я вже була так близько до своєї цілі. Та на цьому моя удача і закінчилася. Столиця, як виявилося, не дуже добра до маленьких волоцюжок. Тепер я точно знаю що без їжі можу прожити цілих п'ять днів. Я бродила шумним містом і навіть не могла зорієнтуватися в якій стороні знаходиться Білий замок. Ніхто не хотів допомагати хлопчику-безхатьку. Мене або не помічали, або посилали під три чорти. Хотілося їсти й пити. Та якщо попити я змогла з безкоштовного фонтанчика на центральній площі, то з їжею було набагато складніше. Треба було або красти або канючити, падаючи під ноги кожному перехожому. Ні того, ні іншого я робити не хотіла і не вміла, тож бродила містом і вмирала з голоду. В одну з ночей я потрапила під проливний дощ і хоч це було літо, але мокрий одяг на ослабленому організмі призвів до жахливого жару, з яким я не могла впоратись самотужки.
    Пам'ятаю як лежала на міській лавці й намагалася згадати все чого мене вчила мама. Як треба себе лікувати. Та магія тіла тоді ще спала в мені і не збиралася прокидатися в такому стресовому стані. Був пізній вечір і на вулиці майже нікого не було. Та і якби був хтось, наврядчи вони б звернули увагу на купку лахміть, скручену у клубочок на маленькій тупиковій лавці біля якогось пам'ятника. Увесь день моє тіло нестерпно горіло і викручувало від болю, а в ночі я відчула дивне полегшення, ніби я могла злетіти у вись прямо з тієї лавки. Я подумала що певно в мене вийшло активізувати магію тіла, а на справді то було полегшення перед смертю. Коли я вже майже відключилася ( мені тоді здавалося що я просто хочу спати. Думала, ось зараз посплю і з новими силами вирушу шукати дорогу до замку і обов'язково знайду собі їжу) в останню мить я побачила стурбоване лице якогось старого в плащі з капюшоном. То і був Моно. Йому вдалося витягти мене майже з того світу. І це вийшло тільки за допомогою сильного цілителя, якого він ризикуючи викриттям, привів тоді у своє логово хаврорів. Цілитель же і розповів Моно про мою рідкісну магію тіла. Тому Моно одразу зрозумів кого саме він спас. Історія мого роду ще була на слуху у всієї столиці. Як мені потім вже розповіли, з цілителем довелось попрацювати нашій ментальній Відьмі Мадіні і момент з відвідинами логова зник з його пам'яті, разом з інформацією про дівчинку із роду Вілльє. А хаврори відтоді стали моєю єдиною родиною.