Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

–  То всього лише церемоніальні правила і на реальність подій  вони не мають ніякого впливу. Правда ж, ваша величність? – не дуже впевнено промовила Аріна, шукаючи підтримки в короля.

    Менні здалося, їй всеодно що там подумає про неї король і який у них реальний стан справ. Головне було, що скаже тітка Міланія. 

 – Вігесса Аріна має чудовий смак і її сукня дуже їй личила, – викрутився король. 

      Далі він зробив спробу позапитувати в мене про Аріну. От гад, випробовує мою майстерність викручуватися чи що? Але я, знову ж таки, холодно відрізала йому, що якщо він хоче поближче дізнатися мою плимінницю, то треба більше проводити з нею часу, а не бігати по різним побаченням. Зате Аріну як прорвало. Чи то від загального напруження, чи що з нею стало не знаю, але щебетала вона просто без зупину. Встигла за пів години розповісти майже всю свою біографію. Нам з королем залишалося тільки вставляти односкладні репліки в потрібних місцях.

    В кінцевому рахунку, Рейнар з нами порощався, повідомивши що в нього сьгодні ще не одна зустріч попереду, тому він мусить покинути нас. Я для більшого ефекту піджала губи і відвернулася від нього в іншу сторону, септо вігесса Міланія незадоволена такою його поведінкою. Візори теж покинули нас та я добре знала де на нас чекає потрібний візор, що нібито заблукав серед дерев парку.

– Пройдемося, – не запитала, а наказала я, підіймаючись з за столу.

     Аріна покірно пішла за мною. Коли ми зайшли у глиб парку, я демонстративно огляділася навколо чи нікого немає поблизу і тільки потім, суворо глянувши на свою ляльку, запитала:

– Як успіхи, Аріна?

– Я в п'ятіркі Міла. Цього мало? 

– Ти і в трійкі будеш та що з того? Це ще не перемога.

– Ти могла хоч трохи бути привітнішою з королем сьогодні? – теж кинула мені претензію дівчина. – Мені і так не легко, так ще й твоя відверта ненавість не додасть мені балів.

– Я не можу себе стримувати поруч з цим сопляком і вбивцею, – трохи за голосно промовила я

– Тихо, нас можуть почути, – шикнула на мене Аріна. А нас вже впринципі і так уся країна слухала. Завдяки візору, що так вигідно зачепився за одну з гілок дерева і висів там, тихенько транслюючи підданим не зустрічі короля, а цікаву бесіду тітки і плимінниці. 

– Тут нікого не має, – відмахнулася я від неї. – Ти мені краще скажи, чому це ти і досі не на першому місці серед претенденток?

– Я роблю усе можливе, але це не так просто, як здавалося з початку, – тихо виправдовувалася Аріна.

– Ти хочеш сказати мені, що  якісь там білявки можуть з тобою тягатись. Ти тут найкраща і ти повинна перемогти. Ти знаєш як сильно нам треба ця перемога, – кинула натяк я

– Знаю, але…

– Ніяких але не може бути. Назви мені причину твоїх старань. Бо в мене склалося вже враження, що ти забула чого тут знаходишся і яка місія на тебе покладена.

– Я пам'ятаю про свою місію, Міла. Я знаю, що маю перемогти щоб вбити Рейнара, але...

– Та що це за але такі, в нас є план і ми повинні ним рухатись і тоді ми матимемо світле майбутнє без усяких сопляків, що корчать тут із себе короля. 

– А якщо не вийде все зробити як ми запланували, якщо мене викриють раніше, ніж я опинюся під опікою твоїх людей?  – запитала тремтячим голосом Аріна. 

– Все буде так як треба, ти головне отримай перемогу, а все інше, то мій клопіт. 

      Все. Справа виконана. В середині я вже полегшено видихнула, розуміючи що ми тут вже наговорили на довічне ув'язнення як мінімум. Тож, кинувши ще декілька заспокійливих фраз Аріні, я повела її назад до замку. А вже біля нього нас чекало що найменше шість візорів і воїни короля.

   Залишився останній акорд. Відіграти здивування та нетерпиме обурення. Що я і провернула майстерно. Поки я кричала і виривалася з цупких захватів охорони, мені чомусь стало шкода Аріну. Вона не виривалася, а лише перелякано дивилася на мене і блідніла на очах. Шкода, що вона потрапила  під негативний вплив своєї тітки і стала тою, ким стала. Я не бачила там в її очах бажання вбивати, я там бачила лише бажання сподобатися і бути потрібною вігессі Міланії.