Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

– І про що це ти там так замислилась, що і моєї присутності не помітила? – запитав у мене за спиною король. Він виявляється спокійнісінько сидів у кріслі, в позі нога на ногу і вертів у руках якусь металеву кульку. Оце я поринула в спогади, що прогавила коли він з'явився в мене.

– Про сумну і безславну долю хаврорів, – буркнула я йому ображено.

– Я так і знав, що ти щось подібне мені скажеш, – весело промовив Рейнар. Настрій, судячи з усього, в нього був пречудовий. Що не скажеш про мене.

– Бачу, ви задоволені результатом моєї роботи? – знову пробурчала я. І хотілося б інакше говорити та невдоволення саме лізло назовні.

– Більше ніж ти можеш уявити. Ти все виконала на  найвищому рівні. Ти сердишся, що я довго не виходив на зв'язок і нічого тобі не розповів. Я бачу. Але я справді не мав часу, Ада. Ось як тільки звільнився, так одразу прийшов щоб все тобі розповісти. Будеш слухати?

– Буду, – все ще невдоволенно промовила я, дивлячись на те, як він продовжує крутити кульку в руках.

– Ми влаштували допит тітки Аріни на камені істини. І зробили це в прямій трансляції візорів. 

– Це ризиковано…

– Так, я знаю, але я був на сто відсотків впевнений в своїй правоті і все треба було робити швидко. Міланія отямилася вже на камені. Ми почекали поки вона прокричиться і запустили трансляцію. Як результат – Меланія зізналася, що дійсно планувала мене вбити за допомогою своєї племінниці. На питання чи є в неї замовник. Вона відповіла що є, але вона його не бачила, бо замовник використав магічну маску. Та їй було все одно та і величезну купу золотих вона не взяла. Бо моє вбивство було ділом принципу для неї. Міланія Аріна і її батько на даний час вже у в'язниці в очікуванні слухання в Горлумі, що заплановане на завтра.

– А що з іншими?

– А інші члени роду на даний час у бігах і намагаються перетнути кордон на вантажному кораблі.

– Ти не будеш їх затримувати?

– Там загалом малі діти та їх мати. Я не буду чіпати дітей. Хоч можливо вони згодом помстяться мені та думаю до того часу я буду мати більш стійке становище у Віллорії. Є там ще декілька чоловіків та все ж я впевнений що саме Міланія мала відношення до замаху. Головне, що ми прибрали батька Аріни і тепер я спокійно поставлю на його місце свою, перевірену людину. 

– А нащо привселюдний допит на камені?

– Щоб ні в кого не залишилось жодної можливості влаштувати якісь заколоти. Кожен пересічний підданий сьгодні побачив істину суть роду Верр.

– Ви жахлива людина, ваша величність, – жартівливо промовила я. 

– Боїшся мене? 

     Я тільки фиркнула у відповідь. Знайшов тут метушливого зайця.

–  Я тобі винен сюрприз, пам'цятаєш?

– Я ж казала, що не люблю сюрпризи.

– А я казав, що цей тобі сподобається, от зараз і побачимо, – промовив Рейнар а потім різко підвівся і схопив мене за руку. В ту ж мить ми опинилися на даху найбільшої башні замку. Мене одразу проняло пронизуючим вітром.

– Що ми тут робимо?! – прокричала я, перекрикуючи гучні пориви вітру і обіймаючи себе руками.

– Вирішив показати тобі свого дракона, – промовив він і засміявся, певно з мого переляканого виразу обличчя.

– Аааа, може не треба?

– Треба, Адалін, треба. Ти ж хоробра дівчинка, – відповів король і кинув поперед себе металеву кульку, що увесь цей час вертів  у своїх руках.

     А я в буквальному сенці витріщила очі на кульку, що почала збільшуватись в розмірах і набувати форми справжнісінького, велитенського дракона, тільки повністю залізного і з рубінами замість очей. 

    Це було неймовірне видовище. Величезне залізне чудовисько завмерло, в очікуванні команд хазяїна. І Рейнар дав йому команду на незрозумілій мові. Дракон у туж мить схилив низько свою голову і присів на лапи, спускаючись таким чином нижче. 

– Ну що Адалін, вистачить в тебе сміливості покататись зі мною? – запропонував Рейнар, показуючи на дракона.

  Я вже смертельно замерзла, великий монстр нависав над нами, лякаючи своїми розмірами. Але я чимдуж замахала головою в знак згоди та ще й здається почала по дурному шкіритись (наче мала дитина, коли їй нову іграшку принесли). Король очікуємо засміявся з моєї реакції та почав допомагати мені вилізти на шию дракона, а потім спуститися до її основи. Руки заледеніли, ноги чомусь не слухались і весь час норовіли заплутатися у власній сукні, але я не переставала посміхатися від передчуття шалених пригод.

     Я верещала на повне горло і зовсім не від страху чи може холоду. Рейнар, як тільки ми вмостилися в спеціальні сидіння біля основи драконячої шиї, створив навколо нас непроникний прозорий магічний купол. Холодний вітер тепер мені не заважав насолоджуватися парінням в небесах. І я ніколи навіть уявити не могла, що буду кричати від неймовірних емоцій щастя, що просто переповнювали мене. Це неможливо було втримати в собі. Коли ти то ширяєш у хмарах, то стрімголов несешся в низ і нутрощі твої десь аж у горлі. А потім знову і знову новий віраж і серце завмирає, а я чимдуж стискаю в обіймах Рейнара, що сидить попереду і сміється увесь цей час в голос.  Я не можу завдяки куполу впасти, але все одно хватаюсь за короля на кожному крутому віражі.