Серце Атлантиди - Аврора Лав

Вона простягла мені тоненьку теку. Відкривши її, я уважно почала вивчати вміст. На паперах було написано які предмети я вивчатиму, хто буде моїми професорами, номери кабінетів, час занять та кількість годин. Мою увагу привернули позначки: групові заняття та індивідуальні заняття.

— Вибачте, Декане Роджерс, а у всіх адептів є індивідуальні заняття?

— Ні. Але для кожного нашого адепта ми складаємо найвигідніший та оптимальний графік процесу навчання. У Вашому випадку, доки ані Ви, ані ми не знаємо межі Вашого Дару, заняття магії для Вас будуть індивідуальними. Таке рішення прийнято насамперед задля вашої безпеки. Це стосується всіх магічних дисциплін. Заняття з загального розвитку, історії та культури Ви відвідуватимете за загальною програмою.

— Зрозуміло, дякую. Бойові мистецтва? - Я запитально вигнула одну брову.

— Так. В рамках самодисципліни, самооборони та підтримки фізичної форми. Відвідування занять із бойових мистецтв є обов'язковими для всіх адептів. Я знаю, що Ви займалися айкідо. — Я згідно кивнула, відкручуватися не було сенсу. Хоча я вже як три роки закинула то діло. — Стражі Ордо володіють безліччю різних технік бойових мистецтв.

Опустивши очі на аркуш, я далі продовжила вивчати свій розклад. Ділан мені розповідав, що всі адепти маги перші пів року вивчають загальні дисципліни. Потім на кожного чекає розподіл відносно твого Дару. В Академії існує декілька магічних факультетів. І мені було дуже цікаво дізнатися якому з них підійде мій Дар.

— Якщо у Вас виникнуть будь-які запитання, звертайтеся до мене будь-коли, — ще раз наголосила пані Декан.

— Дякую, Декан Роджерс, — я зам'ялася сумніваючись чи ставити наступне питання. Але для мене то було важливо, і вона ж сама тільки, що сказала “будь-які запитання”. Тож я наважилася. — Я можу дізнатися про свою сім'ю?

Жінка не до кінця зрозумівши моє запитання, вона запитливо подивилася на мене.

— Мій дядько Август, а крім нього у мене є ще родичі по батьковій лінії? — Бентежно пояснила я.

— Ох…

Жінка виглядала так, ніби не очікувала мене подібного. Вона не звикла до такої поведінки у свій бік. Декан - це найвищий ступінь поваги у сутінковому світі. Не заведено завалювати Деканів питаннями, суперечити їм, заперечувати їхнім рішенням, засуджувати їхню поведінку. Але мені було начхати на встановлені порядки. Я росла в іншому світі, а зараз просто хочу знати. Я вважаю, що це моє право знати.

— Добре, — відьма зробила глибокий вдих, вона нервово підтиснула губи та пильно подивилася мені в очі. — Ви повнолітня, доросла дівчина. Я вірю у вашу розсудливість. — Такий початок мене не сильно надихав, проте Декан продовжила пом'якшивши свій тон. — Все, що стосується Вашого походження, це вкрай делікатне питання. Ваша родина Ордо, я дуже сподіваюся, що з часом Ви приймете це і зрозумієте. 

Жінка замовкла, зробивши драматичну паузу. А я вже встигла себе накрутити. Невже Август це єдиний живий мій родич? До цього вся моя увага була сконцентрована на походженні мами, але ж мій батько - чаклун. І в нього мусить бути хтось окрім пришелепкуватого брата. Чи не так? Пауза закінчилась ще одним глибоким вдихом Декана Роджерс.

— Містер Август Голден не має жодного відношення до Вашої родини. Це просто слушний чоловік для того, щоб приховати Вас від світу, поки не настане час повернути Вас додому. Річ у тім, що в Академії немає дітей, а ховати Вас у якій-небудь родині членів Ордо, було надто небезпечно. Августу навіяли, що в нього був брат. Ви повинні були зростати, як звичайна дитина. Безсумнівно Ордо наглядало за Вами на відстані. 

Мої очі стали настільки великими від почутого, я просто сиділа в повному шоку. Я не відчувала теплих почуттів до свого дядечка, але прийняти той факт, що людина, яку я все життя вважала єдиним родичем, виявилась зовсім стороннім, просто зручним чоловіком, було важко.

— Ваш батько належав до ковену Білої богині. Це один із найбільших та наймогутніших ковенів, опріч ковена Ордо. Однак бувши ще молодим чаклуном він залишив його. Як склалася його подальша доля ви вже знаєте. І мені дуже прикро з приводу цього. Ні одна жива істота не заслуговує на страждання, що довелося пережити Вашим батькам та Вам самій. — Жінка співчутливо торкнулася моєї руки. Мене вистачило лише на мовчазний кивок. — Його мати, Ваша бабуся не знає про Ваше існування. Так і має лишитися.

— У мене є бабуся... — ледве чутно прошепотіла я.

— І вона не має дізнатися про Вас. Втім, як і будь-хто інший. Це питання вашої безпеки. — Суворо наголосила відьма.

— Я розумію…

Але насправді я нічого не розуміла. Моє життя перетворилося на шоу абсурду. І з кожним днем я тонула в цьому болоті все глибше й глибше. Які ще таємниці приховують від мене? Здається, я готова до сприйняття будь-якої новою інформації, але ж ні. Не готова.

— Енжела, я розумію ваші почуття. Вам хочеться відчути тепло та турботу близьких. Моє серце, як матері та доньки, обливається кров'ю за Вас. Безумовно, ніхто ніколи Вам не замінить Ваших батьків, і мені нескінченно шкода, що так склалося Ваше життя, але я дуже хочу донести до Вас, що Ви вдома. Тут Вам раді, Вас захистять та підтримають.

— Дякую вам за ці слова…

Дійсно, я відчула, що слова Декана Роджерс потрапили прямо в центр моєї суті й почали творити зміни всередині мене. Ці слова говорив не владний та холоднокровний голова Ордо, а дбайлива мати трьох дітей.

Я ще раз подякувала жінці за її турботу, попрощалася і попрямувала до центральної обідньої зали. На годиннику вже було двадцять хвилин на третю, можливо, Сібіл не дочекавшись на мене вже пішла.

Увійшовши до зали я обомліла. Я все ще ніяк не могла звикнути до такої кількості народу у ​​стінах Академії. Той місяць, що я тут провела, я відчувала себе максимально самотньо. Безумовно, не враховуючи останнього тижня, його поліпшив Ділан. А зараз у залі яблуку ніде впасти. Сьогодні була неділя, завтра розпочнеться навчальний рік (або навчальне коло, як заведено говорити у Квік), тож народ вже зібрався у стінах Академії задля отримання знань та підкорення нових вершин.