Серце Атлантиди - Аврора Лав

— Що тут відбувається? Ви, що... ем... разом? — Нарешті запитала дівчина.

— Ні. Ні, що ти! Ми просто друзі. — Я поспішно почала виправдовуватися. — Просто останні два дні я себе погано почувала та зовсім не виходила з кімнати... ось… — Я нервово заламала пальці, але зробила це під столом, щоб ніхто не зауважив.

— Друзі… — тільки губами промовив хлопець. Якийсь смуток промайнув у його погляді.

Що це? Чому мене так хвилюють його емоції?

— Привіт, Сібіл, радий знову тебе бачити. Ну, як тобі перші враження? — Чаклун усміхнувся своїми зеленими очима дівчині.

— Я у захваті!

Сібіл почала безперервно, щось розповідати хлопцеві, при чому вона дуже активно жестикулювала кінцівками, а Ділан дуже дзвінко сміявся. Ми привернули до себе увагу оточуючих, але вовчиці було на то начхати. Своїми розповідями вона довела нас до істерики. Ледве заспокоївшись, витираючи сльози хлопець зміг перервати дівчину:

— Так... все... Сібіл, якщо ти негайно не припиниш - я вибухну. Ух.

— Та, що такого смішного я сказала?! — Красно обурилася дівчина.

— Ні що, а як! — Втрутилася я.

І знову хвиля сміху рознеслася над нашим столиком. Ми утрьох дзвінко сміялися. Сібіл не ображала наша поведінка, а навпаки. Нам було комфортне таке спілкування. І мене дуже тішила можливість відволіктися від своїх думок.

— Так, добре... Ділан, розкажи нам краще як дістатися до цієї вашої мега-вечірки, — грайливо запитала вовчиця.

Ділан докладно розповів нам де й о котрій буде проходити цей захід, як туди дістатися й решту нюансів. Добиратися потрібно буде на місцевому таксі чи машині. Вечірка тільки для своїх, тому при вході потрібно назвати пароль.

— Ми могли б поїхати разом, але я допомагаю з організацією і повинен бути на місці раніше, — з жалем повідомив хлопець. — А тепер, на жаль, мені вже час. До вечора. І, Ен, я хотів би з тобою ввечері поговорити... Ти не проти?

— Звичайно, не проти. До зустрічі, Ділан.

Про, що буде розмова? Я заінтригована.