Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

– Це просто неперевершено смачно, – прокоментував страву Рейнар. – А тобі сподобалось?

– Щось незвичне, – ледве промовила Елоїза. Вона все немогла проковтнути перший шматочок.

– Дівчинко, та тебе ж зараз виверне! – знову заохала над  нею я – що настільки не смачно?

– Все пре-кра-сно, – прошипіла вона через зуби і таки ковтнула той гребінець. В її очах ніби вогонь мерехкотів. От зараз як спопелить мене.

       А в мене ж ще десерт попереду… 

– Якщо тобі не подобається, то не мучай себе. Це всього лише діло смаку, – здвигнув плечами король. 

– Зараз я вам десерт принесу. Там такий шедевр. Думаю вередливій вігессі точно сподобається, – промовила я і швиденько втекла на кухню, доки до мене не дістав її вогонь помсти. Бо погляд, що вона кинула на мене після останніх слів, говорив сам за себе. 

          Поки я виставляла десерти на піднос, у відкрите вікно кухні залетіла бджілка. І мені в голову прийшла чудова ідея. Надіюсь що король не вб'є мене потім на невеличку імпровізацію…

   Коли я повернулась, вони мило спілкувались, посміхаючись один одному. Ех, навіть шкода рушити їхню ідилію та Саврога треба будити. Вже біля столу я тишком випустила пійману бджілку. Давай дорогенька, відпрацюй вкрадений цукровий сиропчик.

         Розставивши десерти, я чемно відійшла на деяку відстань і помітила як Елоїза трохи розслабилася після мого віддалення. Ой дарма.

       Моя бджілка спочатку присіла на десерт дівчини і залишилася непоміченою.  Куди там, коли тут сма король щось розповідає і просто таки засипає ніжними поглядами.

    Та згодом моя нова напарниця певно занюхала живі квіти і попрямувала безпосередньо Елоїзі на голову. Тут вже в неї не вийшло провернути це непомітно. Ми всі дружньо слідкували за траєкторією її руху. Тож варто було тій бджілці вмоститись, у гру вступила я.

– Вігессо! У вас там бджола! Зараз я її падлюку… – кричала я все тим же голосом здорованя і била по ківтам на голові Елоїзи. Бджола вже давно втекла з місця подій, а я все тріпала ті залишки квітів, що ще не встигли повипадати.

– Досить! – прокричала Елоїза, тікаючи від моєї щирої допомоги. – Де тут у вас туалетна кімната?! 

– Прямо по коридору і на право, – розгублено і ледве не плачучи промовила я. Я ж так хотіла їй допомогти. Так щиро хвилювалася за молоду вігессу…

        Елоїза, нічого більше не кажучи, побігла по коридору в пошуках потрібної кімнатки. Тоді я глянула на Рейнара. Він провів її дуже таким задумливим поглядом.  Маю велику надію, що він таки щось відчув. І всі ці танці з бубном були не дарма.

       Повернулася дівчина через хвилин п'ять. Вона повитягувала залишки квітів, помітно заспокоїлася і пригладила як могла розтріпану зачіску. Я одразу кинулася до неї зі своїми щирими вибаченнями, а вона в свою чергу благородно так вибачилась переді мною за свій невеликий зрив. 

  Король запропонував їй продовжити розмову на прогулянкі і дівчина просто таки засяяла від задоволення, що нарешті покине це дивне місце.

     А як я зраділа, бо це означало що на сьогодні моє завдання виконане. Можна повертатись у свою кімнату і чекати звістки від короля. Чи відчув він щось там в ній, чи це все було дарма.

     Стоп. А як я повернуся? Без портальщика.