Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

  Поверталася в кімнату я сповнена сумнівів. Після детального обговорення плану доведення Елоїзи до сказу, ми з Рейнаром розійшлися різними доріжками. Але в мене так і залишилася якась невпевненість у задуманому.

    Елоїза ну дуже стримана особа на мій погляд. До того ж не дурна. Думаю її буде не так легко вивести з себе, як наприклад ту ж мачуху Лани. Цікаво що батько Лани познайомився зі своєю останньою дружиною саме в славнозвісному клубі Ореон. 

     Ввечері до мене постукали. За дверима стояв вже, можна сказати, мій давній знайомий – кислий, як зелена полуниця, маг. Він тримав в руках згорток. Скоріш за все, приніс мені речі, необхідні для завтрашнього діла . І я  була б не я, якби не ляпнула:

– Що? Тепер ще й посильний?

       Він прогарчав щось нерозбірливе, сунув той згорток мені в руки і розчинився в повітрі. 

   А маг то, талант.  Портальщик професійний.  Так швидко задіяти портальний артефакт не кожен ще зможе. А цей он, повернув перстень і був такий.

       Треба з ним якось полагодити. Хай і мене навчить, хоч написними порталами користуватись. Тітка Тесс казала колись, що вони легкі в опануванні. Ато в академію вже пізно йти, а от портали це річ потрібна.

    На вечерю мене покликала моя помічниця  ( Я нарешті запитала як її звуть. Виявилося, що звали її Боня. Ім'я звісно дивне, але помічниця хроша, старанна). Я її попередила про те, що завтра мене не буде, що я відпросилася і буду аж у вечері. Рейнар, в свою чергу, мав попередити Польіжанну про мою відсутність, щоб вони не точили на  мене свої нігтики. Боня дуже зраділа вільному дню і пообіцяла завтра принести мені найсмачнішу вечерю.

       Сьогодні ми приймали їжу в компанії вігесси Ламірії – дружини Оттара Модрого. В трапезній кімнаті стояла цілковита тиша. Усі двадцять дівчат, включаючи мене, ніби палки проковтнули.

        Навколо Ламірії була така аура, що хоч не хоч, ти мимоволі вирівнюєшся і починаєш слідкувати за своїми рухами. Вона дійсно така, як про неї говорять. Одним поглядом може просто знищити тебе. Найкраще в її компанії почувала себе Елоїза. Дівчина була ніби навіть чимось схожа з Ламірією. Ті ж самі благородні і виважені рухи і нічого зайвого. А от Лана одразу впала в не милість шановної вігесси. Ламірія не оцінила її обережні підлещування і одним тільки поглядом змусила дівчину закрити рота.

         Аріна Верр взагалі обрала іншу тактику. Вона усім видом показала, що не потребує  компанії Ламірії і зайняла віддалене від вігесси місце. Я ж сіла поруч зі своїми новими знайомими, Жанною і Сісі. Вечеря пройшла в спокійній обстановці, Ламірія час від часу задавала питання дівчатам і вела таку собі не вимушену світську бесіду. Мене ця участь минула, тому я майже спокійно поїла, спостерігаючи за дівчатами і не привертаючи до себе зайвої уваги.  Біля нас неспішно літало декілька візорів. Та я думаю, цей ефір багато хто пропустить, бо особисто я б могла тільки заснути під таку трансляцію. 

      А вранці переді мною стояла дуже важлива робота. Для неї мені довелося піднятись спозаранку і простирчати біля дзеркала аж дві години, формуючи потрібну особистість. Насправді, набагато легше змінювати себе під конкретну, існуючу людину. Скопіював і все, діло зроблене. А тут треба було створити образ лише за загальним описом. 

         Я мала зліпити з нічого жінку солідного віку з побігами сивини на темному волоссі і завуженими очима. Таку собі класичну жительку із східного континенту Угаййо.

       Я вирішила дорати трохи відштовхуючих деталей, типу жовтих зубів і волохатої родинки біля носу. В кінці я одягнула національний костюм створеної мною жіночки. Це були легенькі шовкові, розшиті камнями, штанці і такого ж типу розшитий халат на запах. До цього всього я закрутила гульку в їх стилі. Тепер залишилося тільки дочекатися портальщика, для переносу безпосередньо на місце побачення. 

       Рейнар сказав що так буде краще, коли я повідомила йому, що для мого перетворення потрібен час і я не зможу по клацанню пальців стати іншою людиною. Цікаво чи це буде той самий бідолаха маг.

      Довго чекати не довелося. І так, маг був той самий. Оце в нього не вдала полоса в житті почалася через мене. Але що я можу взагалі казати? В мене он і полоси немає, а лише самі каракулі, по я ким я старанно повзу, намагаючись не впасти в безодню забуття.

– Давай хоч познайомимось, чи що? – запропонувала йому я, поки він накреслював на підлозі написний портал. 

– Я і так знаю хто ти, – буркнув він мені знизу.

– Так а я не знаю хто ти. Як пропонуєш до тебе звертатись? Ей ти?

– Тобі не треба ніяк до мене звертатись.

– Чому ж не треба. Судячи з усього, ти тепер приставлений до мене, в якості підпільного помічника. Тож ще доведеться нам з тобою співпрацювати. Якщо не скажеш, я сама вигадаю тобі ім'я і буду так звертатись до тебе.

     Він нічого не відповів, а лише щось незрозуміле гарчав собі під ніс. Ну що ж, сам напросився.

 – Франсуа? – почала гадати я. 

         Маг тільки крякнув на підлозі

– Гондорлей? 

        Тепер він вже витріщився на мене вкрай здивовано. А що? Я колись чула таке і'мя.

 – Панас..

– Досить! Мене звати Дейв, так і звертайся. А зараз, будь добра, стань у середину, – сказав маг, показуючи на вільне місце між кресленнями.