Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

– Цікава традиція. Елоїза, ти коли небудь їла руками? – запитав король, приймаючи від мене тарілку зі шматочками мяса.

– Це буде вперше, ваша величність, – трохи ніяково відповіла дівчина і ніби ненароком почесала ліву руку. 

          Ага, зілля почало діяти. Та це ще не все. Соус для Елоїзи теж був особливим. Я вирішила зовсім трохи його підсолодити і тепер окрім цукру там більше нічого невідчувалося.

– Мммм, яка смакота, – похвалив страву король, беручи другий шматочок. А бідолашна Елоїза все намагалася розжувати і проковтнути перший. Трошки навіть позеленіла. Певно від задоволення.

– Розкажи щось про себе, Елоїза. Щось таке, про що я не знаю. Може у тебе є якесь дивне хоббі? Що взагалі ти полюбляєш робити  у вільний час? – вирішив почати світську бесіду король.

       А дівчині геть не до того  було. Руки чешуться та щей,  судячи з усього, нудить від солодкого м'яса. Але вона пересилила і посміхнулася Рейнару.

– В мене зовсім не має вільного часу, мій королю. Я завжди навчаюся, щоб бути достойною вас. 

– О, я вражений такій самовіддаачі. Але ж і відпочивати треба. Щоб бути продуктивним, треба відволікатись на якийсь час і від роботи і від навчання, – промовив принц, чарівно посміхаючись дівчині.

       А в неї помітно тряслась рука. Певно хотілося почесатись, але вона стримувала себе. Оце так сила волі.

– Я думаю, що тепер, поруч з вами я навчуся і відпочивати, – ласкаво промовила вона, дивлячись на короля з під трохи опущених вій. 

        Ох і відпочинеш ти сьогодні, красунечка.

– Наступна страва це морські гребінці, під кисло солодким соусом зі слив гори Марамбай, – церемонно продовжила я, прибираючи м'ясо і запалюючи лампадки. – Та перед її вживанням вам треба очистити думки від попередньої страви. Тому, зараз ми проведемо обряд.

    Там в оригіналі треба було для атмосфери декілька разів стукнути в ручний бубон. Але ж я типу хотіла справити на них враження, тож я як почала бігати навколо них з тим бубном, що аж візори повідлітали на довшу дистанцію. І якщо біля короля я тільки злегка і мимохідь ударяла об бубон, то біля Елоїзи я затримувалася і лупила об нього з усієї дурі. Якби я була демоном, то точно вже задушила б мене. А вона он сидить спокійнесенько так. Посміхається королю. Тільки ліве око трохи сіпається. Залізна жінка.

– Цікаві у вас тут традиції, – продовжував дивуватись король, коли я нарешті зупинилася і почала подавати їм наступну страву. 

– Зазвичай, ми робимо корткий варіант, але для таких шановних гостей я виконала повну версію.

– Та не обов'язково було, – тихо промовила Елоїза. Вона вже не знала, чи їй руки почесати,  чи вуха прочистити. Сто відсотків там ще досі дзвенів мій бубон. Та куди ж там. Витримка понад усе. Але вона помітно була напружена. 

       Король ніжно їй посміхався, невимушено розповідав про якісь романтичні дурниці, а дівчина з усіх останніх сил натягувала на себе посмішку.

      І тут втрутилася я.

– Ой вігессо, у вас що, алергія на лимон? Чому руки чешете? Чи може хвороба якась? – звернулася я до неї, з нотками материнської тривоги. А вона чомусь почервоніла.

– Елоїза, тобі погано, а я і не помітив. Чому одразу не сказала? 

– Нічого особливого, ваша величність. Я нічим не хвора.

        І на мене злий погляд кинула. Ну давай вже, крихітко, продемонструй нам своє невдоволення, побільше негативних емоцій. Надіюсь Рейнар вже відчув того клятого демона.

– Певно забагато лимону у воді було, – промовила вона і мило посміхнулася королю.

– Зараз я принесу звичайну воду і ми все вам змиїмо. Що ж ви мовчали вігессо? – всплеснула я на останок у долоні і почовгала на кухню за водою. 

       Їй було ніяково і вона явно злилася на мене. Але ж я була така мила з нею, так щиро за неї переживала, що їй залишилося тільки ковтати свій гнів. 

         Коли я прибігла з тією мискою і гепнула нею об стіл, то більше половини води перекочувало  прямісінько до Елоїзи на сукню.

– Ой лишенько, що ж я наробила. Зараз я все виправлю.

– Не треба! – занадто голосно вигукнула Елоїза, а потім, видихнула заспокоюючись і провела долонею по мокрій плямі. Побутова магія швиденько виправила скоєне, але ж неприємне відчуття ні куди не ділося. А це головне. 

– Елоїза, ти добре себе почуваєш? Ми можемо продовжити? – занепокоєно запитав дівчину король. Грає він прекрасно. Скільки співчуття в очах. Ніби не ми з ним обговорювали недавно послідовність дій. Хороший би з нього вийшов хаврор.

– Все прекрасно. Ви поруч зі мною і це головне, – солодко заспівала Елоїза.

         Бачу, їй мало солодкого. Ну що ж…

– Ваші гребінці

       В Елоїзи вони знову були особливими. Скажімо так, кисло-солодкий соус був лише солодким. Дуже солодким.

– Їх треба їсти спеціальними паличками, – додала я, протягуючи необхідне приладдя. 

      Король з задоволенням наминав ті гребінці, ну а Елоїза знов ніяк не могла прожувати перший.