Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

– Ну що ж, можливо колись і покажу, вігесса Елоїза.

      От він говорить, посміхається їй і я ж розумію, що там про інше йде розмова, а в голову лізуть лише непристойності. Хотіла запити посмішку чаєм і як на зло поперхнулася на слові “покажу”

– Вігессо? З вами все добре? – занепокоєно звернувся до мене Рейнар. А в очах вже танцюють смішинки. Ага . Знущається з мене.

– Все добре, не звертайте уваги, – проговорила я в чашку.

– Ну що ж, мої любі вігесси, приємно було з вами посидіти та на мене чекають за іншим столиком, – сказав король піднімаючись. – Вігесо Елоїза, я буду чекати вас завтра о дванадцятій у холі замку.  Дракона не обіцяю та думаю ми з вами гарно проведемо час. 

       Він попрощався з нами і пішов далі, а за ним полетіло три візори. Якісь дива чи що, але я сьогодні майже не звертаю на них уваги. Певно вже звикла до їх постійного жужіння. 

    В Елоїзи помітно поліпшився настрій. І чомусь вона переможно глянула в мою сторону. Гадство, от як їй пояснити, що я не претендую на її короля. Хоча з іншого боку, а що я тоді тут взагалі роблю? Тупікова ситуація. Я вже мала надію з нею потоваришувати.

     Закінчивши з останнім столиком, Рейнар ще раз з нами попрощався і покинув нашу дівочу компанію. На арену одразу ж вилетіла, не зрозуміло звідки ( під кущиком якимось сиділа чи що?) організатор Жанна, а за нею вже прилаштувався Поль. Інь і Янь – виходить срань. Так щось мене на хаврорський жаргон понесло. 

     А все король зі своїм драконом. Та і скучила я вже за ними. Після Горлума я зв'язалася лише з Моно, пояснила ситуацію не вдаючись в деталі і попередила, що  не буду на зв'язку якийсь час. Тоді я боялася, що мій сонар відслідкують. А тепер вже пізно боятись, тож може цього вечора наберу когось. Хоча і не дуже хотілося зізнаватись коллегам у своєму повному провалі. Почекаю ще трохи. 

– Дівчата! Хвилинку уваги!  Зараз деякі ваші браслети можуть змінити колір. Тож, порошу піднятись тих, в кого вони стануть червоними, – звернулась до нас Жанна. 

А Поль додав: 

– Тільки без істерик, вігесси.

     Та куди там. Через хвилину сад заполонили слізні вигуки: " Як це так?", " Все ж пройшло добре", "Бути цього не може", " Він зламався" і так далі.

      Я глянула на свій і скривилася. Серйозно? Рожевий? І мені тепер з цим гидким кольором ходити? За моїм столом король нікого не вигнав, а навпаки рожевий браслет Сісі змінив колір на синій. Ну от навіщо мучати дитя? Вона хороша і не заслуговує на розбите серце. 

     Елоїза залишилась з синеньким камінцем, а Жанна з рожевим. Загалом, піднялося сім дівчат. Ага, підрівняв рахунок. Тепер вже нас двадцять.