Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра
Добре хоч по коридорам не жужали ті кляті візори і я спокійнісінько дісталась своєї кімнати. Пам'ять у мене натренерована, тому дорогу я знайшла одразу.
А вже в кімнаті мене накрила невеличка паніка. Що відбувається взагалі? Та я скоріше повірю у кінець світу, ніж в зацікавленість короля дівчинкою-тортиком Лілі. Вона насправді мила, але ж ще зовсім дитина. Тому тут точно щось інше. Все в мені просто таки волало про небезпеку і я з цим нічого не могла зробити.
Втекти не можна, бо тоді в кращому випадку я проживу може ще добу, якщо Джерольд виконає свою погрозу і віддасть мій відбиток аури Шраму. І тут залишатись для мене погибель. Інтуіція для хаврора це не просто слово, це навичка пропрацьована роками і доведена до найвищого рівня. Це те, що зазвичай рятує наші хаврорські шкурки від неприємностей. А зараз я вперше не можу її послухати і це розриває мене зсередини.
Сонар… треба зв'язатися з Моно. Він допоможе, він завжди мене виручає. Але сонар в мене був той, що дав Джерольд і він точно був без захисту від перехоплень. А це небезпечно.
Мені б хоч одним оком побачити, що там візори транслюють про побачення Лілі і короля. Що вона йому там зараз намеле. Хоч вона і не остання дурепа, але може щось ляпнути, від надлишку емоцій. Та хоч би назве моє підпільне ім'я. Я до цього моменту не хвилювалася про таке, бо була стовідсотково впевнена, що до прогулянок і довгих розмов Лілі не дійде.
Дурепа, треба було замість сонара, що я не законно сюди протащила, взяти міні візорну пластину. Зараз би сама все побачила.
Це щур Джерольд в усьому винен. Я так на діло ніколи не йду. Завжди ретельно готуюсь, збираю всю потрібну інформацію, продумую шляхи відступу, на випадок форс мажорів, а потім приступаю до виконання.
Тепер от маю сидіти як на голках і чекати приходу Лілі. Оце так загнала себе в глухий кут. А все через гадського королівського шукача Аскольда Мерро, а з моєї легкої руки просто Шрама. І де він взявся на мою голову. В цьому житті я боюся двох речей – Шрама і власних кошмарів. І якщо від першого я вже більше п'яти років успішно переховуюсь, то від кошмарів поки не вдається сховатись.
Мені залишилось обгризти два нігтика, коли в кімнату на хвилі екстазу вплила безмежно щаслива Лілі.
– Ну нарешті, – полегшено видихнула я.
– Ой Ада, я така щасливааа! – вигукнула вона та обійняла себе руками і закружляла по колу. А я, закусивши губу, думала як би це мені підійти до неї зі своїми питаннями і щоб вона мені не воду ляла, а по суті все розповіла.
Я вирішила створити атмосферу невимушеності та зацікавленості, тоді на радощах вона викладе все як є. Тому, зробивши як можна щасливіший і як можна дурніший вираз обличчя, я звернулася до неї:
– Яка я за тебе рада, Лілі. Ти така везуча. А про що ж ви говорили?
– Та про все. Він так цікавився моїм життям. А ти не вірила, що кохання з першого погляду існує, – продовжувала кружляти по кімнаті здається перезбуджена Елізабет.
– Розкажи, мені таак цікаво, – і по ліжку похлопала, типу всядся вже, метелик переросток.
– Він запитував про мене, про мою родину. Уявляєш, захоплювався моїм батьком. Ну, що він пішов проти Фрідріха і заховав тебе свого часу.
– Надіюсь ти нічого зайвого не ляпнула? – запитала я, трохи виходячи з образу та здається Елізабет того і не помітила. Вона застрибнула до себе на ліжко і мрійливо закрила очі, не перестаючи по дурному шкіритись на всю ширину свого рота. Видовище не із самих приємних та я і гірше бачила.
– Я ж не дурепа якась, звісно я нічого такого йому не сказала. Він запитав чи вважаю я тебе своєю сестрою, я сказала що ми не були близькі, бо ти весь час проживала в іншому місці і я про тебе нічого не знала, – відповіла Лілі, а потім її знову накрило. – Якби ти тільки знала, яка я щаслива. Уявляєш, ми пили чай у такій чарівній, заквітченій альтанці. Це було так романтично. Адааа, мене зараз розірве від почуттів.
– Та я бачу, – буркнула я, обдумуючи її відповіді.
Ясно, що він хотів її допитати таким завуальованим шляхом. І хай би в мене була параноя, бо я чітко відчуваю, що це стосувалося моєї скромної персони. А от що це за сумніви? Джерольд сказав, що в повній мірі забезпечив моє алібі і в тому захолусті усі підтвердять, у разі необхідності, мою там присутність на протязі багатьох років. По сонару він розповів мені, що там навіть є моя кімната з речами. Хоча він вважав, що це все не знадобиться і ніхто перевіряти сирітку не буде. Але я відчувала не ясну тривогу, бо не сама готувала собі алібі і не могла на власні очі переконатися в його якості.
До щура Дрерольда в мене було нуль довіри. Ну добре, навіть якщо він і сумнівається в моїй персоні, то точно не знає хто я насправді. Про це знає лише Джерольд та мої хаврори. І все через мою тоді не професійну дурість. Дізнатись вони можуть тільки якщо посадять мене на камінь істини. А я точно не така велика персона, щоб задіювати на мене таку реліквію.
Вечерю нам знову принесли до кімнати, але цього разу мені й шматок в горло не ліз. І все через цю хаврорську інтуїцію. Я вмовляла себе, що це просто абсурд і кому я, маленька комашка під ногами треба. А інтуїція продовжувала кричати про небезпеку. Та саме головне, що я ніколи не йшла їй на перекір, а зараз от не маю іншого вибору, окрім як лягти спати. Лілі он вже міцно сопить, відвернувшись до стіни і бачить напевно своїх рожевих єдинорогів, а я не можу закрити очі.
