Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

– В мене лише одне завдання, бути охоронцем Елізабет і зробити усей, щоб вона скоріше покинула відбір. 

– Навіть так, то ти Адалін, виходить, жертва обставин, – думав у голос Оттар.

– Непогана така жертва піймалася, – хмикнув король

– Треба тепр більш детальніше перевірити управителя Джерольда. З ким із наших підозрюваних він, хоч опосередковано, мав зв'язок і що взагалі знав про підготовку замаху. Вирушайте сьогодні ж. Я думаю його сюди тащити не треба, прижміть по тихому і змусьте мовчати.  А, і заберіть у нього її відбиток, – давав накази король двом своїм воїнам. А я просто сиділа і витріщала на те очі. Такий він в  мене ні як не в'язався з тим образом, що нам весь час транслювали візорні пластини. А от про відбиток, я навіть не знаю, радіти чи плакати. Від одного заберуть а іншому принесуть.

– Рейнар, в мене одна не погана думка стосовно нашого хаврора, – звернувся до короля його дядько. 

– Ну давай, здивуй мене. Думаю, ти хочеш її задіяти, – скептично тикнув на мене король.

– Правильно думаєш і дарма не розумієш перспективи.

   Куди це вже вони хочуть мене впихнути?

– Ми про одну і ту саму особу говоримо, дядьку? Про Невловиму Ді?  Ту, що довела до розорення сімох вельможних вігорів, вкрала як мінімум двадцять реліквій в різних важкодоступних місцях, мало не одружила на собі нашого шановного кардинала й довела до божевілля найкращого шукача королівства. А це ще ж я не все перерахував, – загинав пальці і перечисляв мої здобутки король. Ех, мало в нього пальців на руці. Це ж лише тільки третя частина, а може і меньше. Я доволі працьовита особа і викладалася, так би мовити, на повну у своїй сфері. А за кардинала навіть образливо. Те, що він виявився ще тим грішником, нікого не хвилює, а от я залишилася крайньою.  А я лиш виконувала завдання одного цікавого чоловічка, якому наш шановний кардинал добряче насолив.

– В тебе буде відбиток і я думаю наша дівчинка най більше боїться потрапити до Шрама, тому буде служити на благо корони вірою і правдою. Правда ж, Адалін?

– Правда, – звісно погодилася я. Щось він мені вже не подобався. Цей Оттар, надто він вже мудрий.

        Шрам це найперша і до приходу на відбір єдина моя помилка у якості хаврора. Мені було п'ятнадцять і я виконувала одне з своїх перших завдань. Треба було прикидатись малолітнім волоцюжкою і відволікти на себе увагу елітного шукача, Аскольда Морло. В теорії, я повинна була поцупити мішечок з золотом і зробити так, щоб він погнався за мною та залишив свого коня без нагляду. 

    Поганяла б його трохи і кинула той мішечок. Він би і не запам'ятав того волоцюжку. Інші тим часом мали вчепити під сідло жучка-слухача ( артефакт розміром з комара, використовується для прослушки і вважається не законним винаходом) він був керований і згодом перебрався би на одяг шукача. Для чого була необхідна та прослушка, мені тоді не поясняли. Моя задача була маленька. Та все трохи вийшло не по плану. В шукача Аскольда був особливий батіг — він залишав глибокі рани  що не могли залікувати ані целітелі, ані магічні мазі та еліксири, що навіть переломи зрощювали за лічені години. Все заживало дуже повільно і тільки природнім шляхом, залишаючи після себе потворні шрами, що не піддавалися магічному впливу. Кажуть, цей батіг дістався йому у спадок від батька, що був на половину демоном. Короче бісівська цяцька. 

     І от не знаю якої мами він вирішив використати той батіг проти звичайного волоцюги. Від удару того батога я покотилася на землю і відчула різку біль в спині біля правого плеча та коли він замахнувся для контрольного удару по мені лежачій, я не знаю до сих пір як це зробила та з переляку я виставила відбивний щит, що можуть ставити тільки маги як мінімум восьмого рівня сили і як мінімум після чотирьох років навчання в магічній академії.

       Моно каже, що це спрацювала родова защита.  Так як я єдина хто залишився живий з усього роду і померлі тепер оберігають мене. Я не знаю чи правда це, але в той момент щит спрацював і захистив мене а батіг зрикошетив прямо в обличчя шукача і той, ніяк не очікуючи такого від волоцюги, не встиг зреагувати і відбити його.

     Тепер його благородне обличчя, з витонченими аристократичними рисами, пересікає жахливий шрам і усі відтоді звуть його Шрамом. А він поставив за мету свого життя віднайти мене. Він навіть для цього вбив одного з нас, замучавши бідолагу в катівні, але все що він дізнався це було моє прізвисько Невловима Ді, дане мені моїм наставником Моно в перші діні нашого знайомства…

– Думаю можна закруглятись з допитом. Ще треба їй синці до ранку вивести і посянити що до чого. Окреслити події і її задачі на це ще пів ночі піде. Підіймайся Адалін, – скомандував Оттар та король зупинив мене.

– Почекай. В мене ще лишилося одне запитання для нашої Ді, – він підійшов і сів навпроти мене навколішки, потім поклав руки мені на коліна і занадто ласкаво запитав дивлячись з низу мені в очі. – За що ти недолюблюєш мене, Адалін?

      Оце так запитання. І примітив же гад. Враховуючи, що я була шокована його поведінкою (бо королі так не роблять, не сідають ось так і не ведуть себе так) я ніяк не могла зібрати думки докупи.

– Мовчиш. А я точно знаю, що це так. По тобі видно, хоч ти і вміло маскуєшся. Та це щось глибоке і воно іноді проскакує у твоєму погляді.

       Я знала відповідь. Та знати і сказати це в голос, дві різні речі. Але перевіряти чи заведеться моє серце не хотілося, тому я сказала все як є, дивлячись прямо йому в очі: