Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

      Коли десь посередині ночі я вже майже відрубилася, то скоріше відчула ніж побачила, що в кімнаті ми з Лілі не самі. Я міцно зжала у руці медальйон – артефакт, що може скинути будь яке закляття мага до шостого рівня і залишилось надіятись, що до мене відправили не супер професіоналів. 

    Перше, що в мене полетіло це ступорне закляття і дякувати богу я вже на них собаку зїла, тому сама відбила ментально, не застосовуючи медальйон. Скільки разів у мене пуляли цим закляттям, я вже і не порахую. Але я постаралася як можна правдиво зобразити повний ступор. Їх було троє і всі в чорному. Один помахав у мене перед очима і побачивши що я не кліпаю і зовсім ніяк рухаюся почав піднімати мене з ліжка. А зараз головне правильно вибрати момент. Тому, коли я лялькою лежала на руках в першого, а два інші почали виходити з кімнати і віддалились на  пристойну відстань, я різко зістрибнула з  рук і підбила його ногою знизу.  А коли він повалився від несподіванки, в мене була всього секунда щоб його вирубити і зайнятися тими, хто повернувся назад. І я це зробила, як колись учив мене Моно, одним чітким ударом. Одразу перестрибнувши через ліжко я схопила важку вазу з тумбочки Лілі і запустила у першого, хто забіг у кімнату на шум. Другий перескочив через свого попередника ( рука у мене натренерована і очі вже звикли до темноти, тому ваза прилетіла йому прямісінько в обличчя і на якийсь час вивела з ладу) та кинувся на мене. 

     От з цим ми почали бій по всім правилам бойового мистецтва, яким я непогано так володіла. Все ж дев'ять років майже щоденних тренувань не пройшли дарма. Мій супротивник був більшим і помітно сильнішим, а я мала і спритна. Літала по кімнаті, не  даючи себе спіймати. Здається мага я відрубила першого, тому тут треба було перемогти лише фізично. А краще втекти, бо завалити такого амбала, без ще однієї вази і ефекту несподіванки, точно не вдастся. Тому я поступово манервувала до виходу і вже б втекла, якби в самий непідходящий момент не отямився той, що лежав на виході і різко не схватив мене за ногу. Так, що я втративши рівновагу, полетіла на землю. Секунди вистачило щоб амбал притиснув мене до полу, скрутивши позаду руки. 

    Лежачи головою в підлогу і розуміючи, що видала себе з усіма витікаючими, я подумала ось про що – як це Лілі досі продовжує мирно сопіти на своєму ліжку біля стіни? Здається, декілька разів під час боротьби я ненароком падала на її ноги. Тож на думку приходить лише одне,  її приспали. При чому не одразу, а набагато раніше. Якимось снодійним відстроченої дії. Чайок мабуть дуже смачним був…

     Тим часом, той другий здається приводив до тями першого, скоріш за все мага. А він щось так не хотів повертатись у цей не ідеальний світ.  

     Ми йшли дуже довго, якимись темними коридорами і постійно спускались сходами вниз. Враховуючи те, що ми з Лілі жили на другому поверсі, то я нарахувала щонайменше три рівні підвальних приміщень. Там що? Цілий замок під землею збудований, чи що. 

          Нарешті мене привели в якесь мало освітлене приміщення і ось тут я навіть не знала що більше мене шокувало. Присутність самого короля Рейнара. Те що він був одягнений у все чорне, замість звичних яскравих відтінків. Присутність тут його дядька  –  Оттара Мудрого чи розміщений посередині камінь істини. Напевно камінь істини шокував найбільше. 

           Я звісно до цього не бачила його вживу, але те що про нього розповідали повністю сходилося з щойно побаченим. Каменем істини в нашому королівстві називали щось схоже на трон, висічений з суцільного смарагдового каменю.  Ходять легенди, що сам замок побудували навколо цього трону і ніхто незнає його істинне походження. Зате його властивостями користуються й по цей день. Але, настільки я чула, в особливо важливих випадках. Це ж що я могла таке натворти, що вони мене сюди притягнули?

– Чому дівчина розтріпана і в порваній сорочці? І що у вас за вигляд? – суворо запитав Оттар. Рейнар же просто мовчки гіпнотизував мене незрозумілим поглядом. 

– Мій прорахунок вігор Оттар, дівчина виявилася дуже спритною і з непоганими навичками бойового мистецтва, а ще вона відбила моє заклинання, – доповів маг, що тримався за розбитий ніс, намагаючись зупинити кров. Інший тримався за підбите вазою око, а з його скроні теж потроху сочилася кров. Того, що мене тримав, я не бачила та думаю йому теж не погано дісталося, бо ж я себе зовсім не стримувала. Боролася немов в останнє.

– Оттар це справді одні з твоїх кращих бійців? – іронічно запитав у дядька Рейнар.

      Зараз він був зовсім інший. Це не той легковажний молодий король, що посміхається всім і робить компліменти. Переді мною був щонайменше воїн. І чито так одяг впливає чи від нього справді віяло жорстокістю? 

– Ну не самі самі, але я теж здивований, – дещо невпевнено промовив Оттар, теж роздивляючись мене. А потім ніби отямився і дав розпорядження іншим слугам, яких я вже нарахувала п'ять чоловік, окрім тих що зі мною прийшли. – Накиньте на неї щось.

     Одразу підійшов один  з них і натягнув на мене чоловічу темну накидку-плащ. Я звісно  потонула в ній. Але більше не пручалася і просто мовчки спостерігала за ходом подій. Бо тепер чітко зрозуміла, що мій супротив нідочого не призведе. В таких ситуаціях головне хоча б мислити тверезо і зайвий раз не сіпатись. Так мене навчав Моно і я добре це засвоїла. Мені теж не погано дісталося. Боліли ребра і права рука. І так, сорочка моя була добряче порватою з усіх сторін та це для мене зараз було на другому плані, тому я відчула наскільки змерзла тільки тоді, коли мене заховали під чийсь плащ