Не повертай мене - Джулія Рейвен

На людях дбайливий чоловік та успішний бізнесмен, а вдома — психований садист та алкоголік. Одне неправильне слово чи погляд виводили його з себе, і він бив мене доти, доки не охолоне.

Завдяки йому на дух не переношу алкоголь. Вивертає надвоє навіть від його запаху.

— Мія, що ти тут робиш одна? — продовжував свій витончений допит Артем, сильніше притискаючи мене до себе. — Ти маєш супроводжувати мене весь вечір!

Я проігнорувала його докір. 

Як же я втомилася... Втомилася боятися, виправдовуватися. 

Хотілося натиснути тілом на скло і назавжди покінчити свої муки, падаючи на газон в оточенні нерівних уламків.

Але я боягузка. І ніколи не насмілюся вчинити подібне.

Затягнуте мовчання Артем розриває різким поворотом мого тіла.

Бліки світла мерехтять на байдужому нелюдському обличчі і відбиваються холодним блиском у його антрацитових очах.

Вродливий. Диявольськи вродливий брюнет дивиться на мене. Шкода, що це лише оболонка, за якою ховається гниле нутро.

— Я не почув відповіді, — процідив він, нависаючи наді мною могутньою горою.

— Артеме, я втомилася. Після... — затнулась, ретельно підбираючи слова, щоб не розплакатися. — Після того, що сталося, лікар заборонив зайве навантаження. Ще хоча б на місяць.

Дзвінкий ляпас обпік, змусивши похитнутися. Я прокусила губу до крові, намагаючись вгамувати цунамі болі та образи, що рвалися назовні. Мене душило усвідомлення власної нікчемності, але я промовчала. Не зараз. Потрібно потерпіти. Ще трохи — і я стану вільною.

У погляді чоловіка хлюпоче злість і обурення, але обличчя залишилося нерухомим. Жоден м'яз не здригнувся. Не людина, а камінь.

— Приведи себе до ладу і за десять хвилин чекаю тебе на вечірці, — неупереджено наказав Артем, — і дуже раджу: не запізнюйся.

Затягнувши тугіше краватку і розгладивши неіснуючі складки на піджаку, він величавою ходою вийшов з кабінету.

— Ще трохи потерпіти, — нагадала собі, — потрібно лише знайти документи.