Не повертай мене - Джулія Рейвен

— Ось пароль… — дівчина простягла папірець із цифрами. Я мовчки віддав їх братові і той побіг відкривати.

— Отак би одразу! — усміхнувся їй у відповідь. Але це її лише сильніше налякало. 

Нік почав швидко витягувати все, що бачив у сейфі, а я, стоячи на шухері, стежив ще й за цією полохливою гадюкою.

— Де решта коштовностей? — з претензією спитав у дівки. Ми розраховували на куш побільше.

— Їх тут немає...

— А як подумати?

— Все цінне в будинку зберігалося в сейфі… — переступаючи з ноги на ногу, дівчина опустила очі на підлогу. — Інші прикраси та гроші чоловік тримає у банку.

— Нумо, треба вибиратися звідси, — поквапив мене Нік, — занадто багато часу витратили. Зараз камери увімкнуться

— Стривай, — зупинив його, витягаючи з сумки чорну широку ізоленту. Я виміряв потрібний шматок і, відірвавши його зубами, підійшов до дівчини.

— Не чіпай мене! — закричала вона, відмахуючись. Я притис дуло пістолета до її скроні і вона відразу замовкла, голосно хлюпаючи носом.

— Та вирубай її, та й годі! — відчайдушно заволав брат.

— Ти справді дебіл? Вона — наш ключ до виходу звідси! 

— Та вона лише тягар, який нам доведеться нести на собі…

— Нік, не біси мене.

За лічені секунди заклеїв дівці рота і взявши за шию, сказав:

— Будеш живим щитом, усікла?

У відповідь якесь мукання. Напевно, вона проклинала мене, але розібрати навряд чи вдасться.

Тримаючи на мушці дівчину, ми вийшли з кабінету і повільно попрямували до виходу. Назустріч вийшов офіціант, акуратно маневруючи з повним підносом келихів.

Брат виставив пістолет і нервово попередив:

— Тільки ворухнись, і ти — труп!