Не повертай мене - Джулія Рейвен

— Нам треба до лікарні!

— До біса лікарні! Затисни йому рани!

— Лялечко, я в порядку, — хрипко пробурмотів їй брат, — все добре. Мені потрібно... лише…

Чую виразний ляпас.

— Тобі не можна відключатися! — наказним тоном репетує вона.

Та ця дівчина дедалі більше мене дивує! Клянусь богами! Навіть мені стало страшно. То так діє на неї адреналін?

У дзеркалі заднього виду помітив, як дівчина нахилилася, зірвала з подолу сукні клапоть, зробивши з нього джгут, і перев'язала братові стегно. 

Заднє скло з тріском розбилося. Крики дівки оглушують мене. Брат нахиляє її, щоб вона випадково не впіймала кулю.

 Автомобільні дзеркала підказують, що на хвості два позашляховики. 

А що ми маємо? Двоє підстрелених грабіжника і несамовита заручниця, яка будь-якої миті може вирвати у брата пістолет і застрелити нас. Чудово! Просто ідеальне закінчення дешевого бойовика!

Роблю різкий розворот, від чого дівчина впечатується в спинку переднього сидіння, а брат опиняється на підлозі.

— Гей, акуратніше! — кричить та, допомагаючи Ніку забратися назад. — Ти не мішки з картоплею везеш!

— Якщо не відірвемося, то везтиму понівечені трупи! — ціжу крізь зуби, чуючи, як ще пару куль влучають по кузову.

Обганяю потік машин на нічній трасі, прораховуючи, коли можна буде завдати удару у відповідь.

Рука сіпається і не дозволяє повноцінно водити.

І тут мене осяює, що треба зробити.

Швидко кидаю назад вказівку:

— Нік, дай мені пістолет! 

Я вихоплюю зі слабкої руки зброю і спрямовую її у відкрите вікно. Подумки рахую до трьох і натискаю на спусковий гачок. 

Звучить оглушливий постріл, але я промахуюсь. 

Куля рикошетить від асфальту. Забираю пістолет і знову концентруюсь на дорозі.

Метрів через сто помічаю чергове роздоріжжя і наважуюсь на крутий розворот.

Вирівнюю дихання, заглушуючи сторонні звуки. Болісні стогони Ніка, переляканий крик дівки…

Мені блд потрібно просто сконцентруватися!

Глибокий видих. Викручую кермо до упору і на шаленій швидкості обходжу поворот. 

Машини рівняються. У мене одна секунда, щоб вистрілити. Блискавично цілюся і влучаю в переднє колесо. 

Позашляховик підскакує і відлітає в кювет, таранячи собою другий автомобіль переслідувачів.

Різкий удар по газу, і ми зриваємося з місця.

Відчуваю секундне полегшення. Принаймні є час, щоб перевести дух.

— Ян… — здавлено шепоче дівка.

— Шо?!

— Нік… здається, він не дихає…