В тіні обману - Тетяна Котило

– Знаю. 

Єва мовчки зраділа, продовжуючи тримати рівно спину. Її притягувало до цього місця. Та чи тільки до нього? Ярема помічав в погляді Єви цікавість і це відлякувало його. Потрібно негайно щось робити.

– Хочу нарешті спіймати того коропа. – показав на вудку, що тримав в руці. Помітив, як на обличчі Єви промайнуло розчарування, втім, вона не розгубилася, а відповіла.

– Дякую за чесність. 

– Вже їдеш? – відмахнувся від жінки, мов від дратівливого комара.

Єва кивнула головою і сіла в машину. Дурепа. Осоромилася. Хотіла насолити Іванові, а зробила гірше тільки собі. Останнім часом вчиняла необдумано, керувалася емоціями, а не витримкою чи здоровим глуздом, як було до цього. До зустрічі з Яремою.

Важкі металеві ворота поглинули її разом з позашляховиком. Не дім, а в’язниця. Бо по території зі зброєю в руках сновигали страшніші за звірів – охоронці. До всього весь периметр був всіяний відеокамерами. Один з тих охоронців, помітивши Єву звернувся до іншого «колеги», і обидва за секунду замовкли. Ще б пак, адже кожен тут найманий працівник остерігався гніву господаря. Іван не визнавав розмов на робочому місці. Міг без вагань звільнити за будь-яку провину. Єві ж було байдуже, вона навчилась не помічати їх. 

Жінка не одразу помітила відсутність шалі в себе на шиї. Втім, коли збагнула, що та злетіла з неї, стривожилась, адже очевидно було, що вона залишилася в Яреми.

Єва читала книжку, коли до спальні увійшов Іван. Атмосфера в будинку була напруженою, це чоловік відчув тільки-но переступив поріг дому. З букетом червоних троянд він сів поряд Єви. То була єдина жінка до ніг якої готовий припасти. Він не знав якими чарами та володіє, втім, якимось чином їй вдавалося обеззброїти його. Володіла ним, не розуміючи сама цього.

– Думаю ми можемо щось вигадати. Хочеш свій салон краси? Або ж магазин дорогого одягу? Я для тебе зроблю все що завгодно, аби тільки ти усміхалася.

– Ти це серйозно? 

– Хіба я колись жартував?! Ти жінка, а вам жінкам потрібен особистий простір. Інакше ти в маєтку все переб’єш. – зиркнув на розтрощене дзеркало, що стояло в кутку.

Єва кинулась на Івана з міцними обіймами. Вже не чекала з його боку ні на що добре, аж тут такий сюрприз. Чоловік занурив носа у м’яке волосся дружини, що пахло мигдалем з корицею.

– Я ладен на все заради тебе. – гарячим подихом по скроні, трепетом по шкірі. Єва заплющила очі, почуваючись щасливою.

Вона кохалася з Іваном, наче вперше. Він навчив її всього, і як займатися коханням також. Десь присоромилася, що влаштувала вранці сварку й мало не розтрощила увесь дім. Але найбільшою помилкою було – поїхати до Яреми й натякнути йому на не ідеальність законного чоловіка. Щоб там не було, але Іван єдина близька людина на яку вона могла обпертися. 

– Який він, твій Ярема? – пролунало в нічних сутінках несподіване питання. – Ви видаєтесь геть різними.  

– І ти туди ж. Чому запитуєш? Сподобався?

– Припини. Звичайна жіноча цікавість.

– Ярема. Улюбленець жінок. Замолоду гуляв, розважався. Потім зустрів Юльку, одружився, пожили трохи й розлучилися. Все, як в більшості нормальних людей. 

– Виходить, ми з тобою ненормальні.

– Виходить, що так. – Іван поцілував дружину в маківку та ліг на бік. – Давай-но спати. Втомився за сьогодні.

Ярема дивився футбол, але його увага була прикута до легкої шалі, яку Єва загубила дорогою до машини. Він пропускав її поміж пальців, відчуваючи приємний дотик на шкірі. То була дорога тканина, як і сама жінка. Витончена, виняткова. Втім, чи була вона щасливою? 

Сумний погляд свідчив про інше.