В тіні обману - Тетяна Котило

– Ти, я дивлюсь, з телефоном не розлучаєшся. – зауважив Ярема з іронією в голосі. 

– Особливості роботи. 

Єва провела Івана поглядом сповненого розчарування. Мала б вже звикнути до його постійної зайнятості та відсутності. Це ж бо не вперше. А втім, байдуже. Вона швидко прогнала з голови хмурі думки та звернулася до Яреми.  

– Дякую, що прийшов. 

– Дякую, що запросила. Ти молодець. І не сумнівайся, все вийде. 

– Думаєш?

– Впевнений. – ну ось знову цей дивний неспокій в ділянці грудей. Тугим вузлом стискало горло. Запах. Паморочив голову, затуманював розум.

Ярема почувався незатишно, наче хтось пропалював з боку поглядом. Він хотів піти, але Єва не дозволила, бо був єдиним кому раділа тут. Всі інші були не милими. Чужими та ненависними її світові.

– Зачекай. Не йди. – в пориві торкнулася чоловічої руки. В її глибокому погляді було стільки прохання, що Ярема розгубився. 

– У мене в машині для тебе дещо є. – згадав про нещодавню знахідку в себе в дворі. –  Ходімо, віддам тобі.

Єва поглянула навколо, Івана ніде не було, його головорізів також. Складалося враження, що усім іншим також байдуже на все, що тут відбувається. Прийшли не задля підтримки, а щоб показати себе. Прибули, аби догодити впливовому Іванові. Та, щоб їхні обличчя потрапили в об’єктиви камер.

На дворі було добре. Єва вдихнула на повні груди свіже повітря. Теплий вітер грав її волоссям. Синоптики до кінця тижня обіцяли похолодання, а потім повернення вбивчої спеки. Ярема покопирсався в бардачку і за мить дістав річ, яка належала жінці.

– Моя шаль. Я так і думала, що залишила її в тебе. – Єва мимохіть озирнулася, аби переконатися, чи бува, за ними ніхто не стежить. Окрім цікавих журналістів, поблизу були охоронці чоловіка. Мало, що вони могли подумати й донести Іванові. 

– Заховай її краще в сумочку. – нахилився ближче ніж слідувало. Гарячий подих біля скроні викликав в ногах Єви тремтіння.

“Хіба, це правильно – відчувати щось схоже до іншого чоловіка? То, мабуть, келих шампанського так діє” – вела внутрішній монолог, не знаючи, що Ярема також домовляється зі своїми потаємними бісами.

В темряві неподалік стояв чоловік в коричневому костюмі. В його затиснутих пальцях миготів ясно-червоний вогник від цигарки. Він не спускав погляду з Єви та Яреми. Дивився пильно, аби не пропустити чогось важливого. Чогось, що б могло послугувати швидкому викриттю.