Григорій Сковорода - Пільгук Іван
У злободенному сатиричному слові постають картини живої дійсності, коли посилювалось класове гноблення на Україні, запроваджувались у містах і селах нові порядки дворянської бюрократії, зріли нові буржуазні взаємовідносини в суспільстві, а в науці посилювалась схоластика, сліпе наслідування іноземщини. Протиставляючи чесність і розум всім потворним явищам, Сковорода виступає сміливим обличителем суспільного ладу, підносить просвітительську ідею — звеличення розуму над усіма житейськими турботами:
Всякому городу нрав и права; Всяка имѣет свой ум голова; Всякому сердцу своя есть любовь; Всякому горлу свой есть вкус каков, А мнѣ одна только в світе дума, А мнѣ одно только не идет с ума.
Сатирично освітлено у вірші бюрократів, шахраїв, прислужників, стяжателів, висміяно схоластичні диспути — "с диспут студенту трещит голова". Поет іронізує з великосвітського панства за його паразитичне беззмістовне життя: "ТѢ формируют на ловлю собак", а в інших
"шумит дом от гостей, как кабак", "тѣх бсзпокоит Венерин амур" та ін.
Розум, честь і совість — найвищі якості людини. Ніщо не може устрашити того, в кого "совѣсть, как чистый хрусталь". Закликаючи до незалежності від житейської суєти, поет вславлює вольність, в якій криється справжній ідеал людини. Ідеї вольності присвячує поет вірш "Голова всяка свой имѣет смысл", окремі рядки якого звучать по-сковородинськи прямолінійно й категорично:
Так и мнѣ волность одна есть нравна И безпечальнын, ирепростый путь. Се — моя мт.ра в житіи главна...
Хто любить рідний кран, не "в полночной странѣ видит рай", не шукає за морями щастя, той знайде зміст свого існування у вольності й розумному житті.
Сміливим протестом звучали слова поета-мислителя, проголошені в найжорстокіші часи запровадження кріпосницького рабства, коли роздавалися козацькі землі Прозоровским, Поповим, Розумовськнм, Кочубеям. А в пригнобленій масі не згасав дух вольності, що надавав животворної сили невтомному мандрівникові — виразникові історично обумовлених рис характеру свого народу.
ДВІ НЕЗРІВНЯННІ ПОДОРОЖІ
Минали роки, позначаючи життєві шляхи мандрівника зустрічами, подіями. Вже й шістдесятиліття вкривало сивизною голову, а він з юначим запалом все вишукував краплини істини й добра, наповнюючи ними свої розду-ми-мрії.
Його всюди привітно зустрічали прості люди, називали "сердечною людиною". Знаходив завжди він спільну мову з біднотою, бурлаками, трударями на нивах. Не відмовлявся від запрошення жниварів разом пообідати в полі. Старі й молоді слухали цікаві розповіді бувальця. А часом і проспіває він, награючи па кобзі:
Ой з-під города, а з-під Єлисавета
Сизі орли вилітали, Ой там собирались, ой там собирались
Псе пани сенатори. Пани сенатори, пребольші генерали.
Вони думали-гадали: €Ой як би нам, панам сенаторам,
Запорозьку землю взяти? Ой як би нам, ой як би нам
Вольності козацькі одібрати?"
Обізвався старечим голосом сивовусий косар, поклав-пти біля себе лерев'яну ложку. Його очі заіскрилися, бо пісня нагадала про одібрані вольності. Узяв старий з рук Григорія Савича кобзу, поцілував і, перебираючи струни, заспівав:
Катерино, вража бабо, змилуйся над нами, Верни наше Запорожжя з вольними правами...
Та чи долине цей голос до імператриці, що десь, подорожуючи по Україні, оточила себе цілим сонмищем папства?..
"Московские ведомости" 1787 року систематично друкували "Журнал Высочайшего Ея Императорского Величества путешествия из Санкт-Петербурга в Киев": "Января 2, по утру в 11 часов, Ея Императорское Величество при пушечной пальбе с обеих крепостей изволила выехать из Зимнего дворца и, останавливаясь в церкви Ка-занскія богоматери для молебствия, прибыть в Царское Село к обеденному столу... Января 7, после пятидневного пребывания в Царском Селе, в 9 часов утра Ея Императорское Величество изволила отправиться в путь..."
Подорож наступних днів також описано з усіма деталями: Городець, Великі Луки, Смоленськ... 23 січня — Новгород-Сіверський. Тут імператриця нагороджує своїх прихильників орденами, "ибо видеть изволила надлежаидее устройство в приготовлениях для шествия Ея сделанных... В 6 часов вечера всемилостивейшая Государыня изволила войти в большую залу, где были представлены и допущены к руке дамы чиновных особ и новгородско-сиверского дворянства; после сего начался бал с разными плясками малороссийскими... Ея Величество, вознаме-рясь удостоить Высочайшим посещением генерал-фельдмаршала графа Петра Александровича Румянцева-Задунайского в его селе Вишенках, изволила по окончании литургии выехать из Новгород-Сиверского при пушечной пальбе".
Далі Сосниця й ночівля у поміщика Полторацького, в Березані — обід. Тут зустрічає імператрицю генерал-губернатор Чернігівського намісництва Милорадович. Церковним дзвоном вітає імператрицю Чернігів 26 січня. Тут підносять їй ікону святих мучеників Бориса і Гліба...
Через Виблі, Кудиківну, Дрімайлівку прибуває в Ніжин, де зупиняється висока мандрівниця в домі графа Безбородька. А потім — через Волошківку, Носівку, Ко-зари — в Козелець. Сюди прибуває київський генерал-губернатор Ширшов. Зустрічають гостю предводитель дворянства Капніст, князь Волконський, князь Шаховський, генерал Енгельгардт. У Козельці посланець київського митрополита архімандрит переяславського Вознесен-ського монастиря підносить їй хліб.
Через Семиполки — до Броварів. Тут обід. Урочисто зустрічає знать імператрицю в Києві. Про її наближення було сповіщено 71 гарматним пострілом з Печерської фортеці. Незважаючи на січневі морози, всі чиновники міста вийшли на шлях зустрічати тронну мандрівницю. Прибули сюди з своїми почетами Сапєги, Любомирські, Потоцькі, Браніцькі і навіть татарські вельможі з підвладного Криму. В цьому виявив належні піклування сам Потьомкін.
Ще далеко від Києва високу мандрівницю зустрів генерал Енгельгардт з полком лейб-кирасирів. Недаремно він вимуштрував полк, навчивши вигукувати "ура". Щедрими пожалуванпями українських земель розплачувалась за подібні послуги імператриця. На самому березі Дніпра коронну гостю вітає віце-адмірал Пушин з командою в парадній морській формі. Сурми, литаври потрясали повітря. З Печерської фортеці палили гармати...
Усі 84 дні перебування імператриці в Києві відбувалися щоденно бенкети, супроводжувані музикою, дорогими фейерверками, маскарадами. їх добре описав у щоденнику маршалок дворянства Андрій Полетика.
22 квітня на галері "Днепр" імператриця вирушила до Канева. Тут ступили на позолочену галеру для привітання її король польський Станіслав-Август та литовський гетьман граф Тишкевич. Обідали вони за столом імператриці й одержали ордени Андрія Первозваного.
За наказом Потьомкіна до дніпрових повноводих берегів згонили закріпачених, щоб ставали на коліна, коли пливтиме царська галера по Дніпру. Не чуючи народних проклять, Катерина милувалася берегами, заповненими людьми. А в Кременчуці імператриця слухала співи та музику хору на 186 чоловік. Кому і з якої нагоди українські дівчата віддавали свої голоси? Співали, хоч у серцях звучали ридання, як і в їхніх посестр, що в давнину зазнавали ясиру.
Милувалася красою української землі та вродою дівоцтва владарка широких просторів поневоленої в кріпацтві землі. Ступала її нога під час цієї подорожі й на прославлену колись Січею знамениту Хортицю. Наче хотіла своєю тронною ногою придушити спогади про ту славу.
Кілька днів затрималась в Херсоні, де з Потьомкіним виїжджала в навколишні місцевості. А звідси послався вже сухопутний шлях на Бахчисарай...
Іншими дорогами в цей час простував народний мандрівник Сковорода. Він не поспішав на шляхи, якими прямувала тронна мандрівниця. Навпаки...
Поширився розголос, що імператриця, граючи роль "освіченого монарха", зажадала мати розмову з прославленим на Україні Сковородою. Було розіслано гінців, щоб відшукати Григорія Савича. Знайшли ного, коли той сидів у зимовій чабанській хижі, розмовляв з чабанами, що зігрівали народжених ягняток. Дехто грав па сопілці.
Дізнавшись від гінців, що імператриця бажає з ним зустрітись, Григорій Савич відповів:
Сопілка та вівця
Мені дороже царського вінця!..
Не схилився перед вінценосною особою Сковорода, поніс по Україні протестантські думи гуманіста. Цього року він написав притчі "Благодарный Еродій" та "Убогий Жайворонок". Сповіщав поет свого приятеля Семена Дятлова: "Соплел я в сіє І787-е лѣто маленькую плете-ницу, или корзинку, нареченную "Благодарный Еродій"... Да будет плетенка сія зерцалом тебѣ сердца моего"...
Хай бундючно мандрує мандрівниця, прославляючи своє ім'я щедротами, дарованими рабовласникам-помі-щикам. Не світом істини стелеться по ній шлях, а народною скорботою, перелитою в журливі пісні та гостро дотепні приповідки. Сприймав дух людського протесту чулий до горя гуманіст, запалювався бажанням розвіювати пітьму, будити свідомість пригноблених. З цією метою пише він притчі.
Еродій — звичайний бусел, лелека — за народними повір'ями приносить щастя тій оселі, на якій він зів'є своє гніздо. Скромність, відданість, сердечну щирість уособлює в собі образ Еродія. Мудрі його розмови, повчання, роздуми.
Тут найвиразніше позначилися педагогічні погляди Сковороди, в яких відбиті просвітительські ідеї передових мислителів свого часу, відчутний перегук з ідеями Жана-Жака Руссо та інших моралістів XVIII ст.
Уболіваючи за долю трудової людини, що чимраз більше зазнавала утисків, спостерігаючи пагубний вПлив кастових привілеїв, рангового розподілу знаті, сліпого чинопочитания, Сковорода протиставляє всій цій суєті ідею рівності людей. "но ничтоже лучше есть благо воспитания: ни чин, ни багатство, ни фамилия, ни милость вельмож, развѣ благое рожденіе",— говорить Еродій.
Життя "благородного Еродія", що гніздиться часто на хатах, клунях, є символом шляхетності родин цих взаємин. Еродій може перемагати змія й бути спокійним, тихим. Природа надала йому благородство, працьовитість. "Иногда-де во убогом домикѣ, исполненном страха божія, друг роду человѣческому благо родится чекові к, не всегда же и в царских чертогах".
На освіту й виховання повинні мати право всі без кастового поділу: "Л воспитание и убогим нужно есть".
