т. 2 - Оповідання - Винниченко В. К.
- Гм... так...- поважно протягнула постать з шаблею.
- Ви скудова?
- З Водяного, господин жандар...- коротко зідхнув передній.- Оце йшли собі на станцію... Нічого не знаємо... Коли це: «стой, стрілять буду». За що ж це?
- Так... А пашпорти єсть?
- Пашпорти?..
Передній закашлявся. Потім утерся і кротко промовив:
- Пашпортів з нами... так що й нема... Но тільки...
- Умгу... Ну, так ідьом за нами... Поговорим на станції.
Передній розвів руками, зідхнув і рушив за жандаром. За ним понуро пішли і задні, збоку їх салдат з рушницею. Хвилин через три-чотири всі п’ятеро стояли в тому самому садку, з якого чувся сміх і ніжний спів. На столі під акаціями стояли свічки в скляних лихтарях, а круг свічок з обох боків стирчали пляшки, між пляшками стояли тарілки з закусками, коробочки з якоюсь їжею, ножі, шклянки. За столом сиділо дві пані, а біля них якийсь панок старенький і два жандарських офіцери. Один лисий, з пишними рудими вусами; другий молоденький, гарненький. Круг свічок несамовито, скажено літали кругами метелики, бились об скло, падали на стіл і знову бились, повзали й літали.
Очі всім, що сиділи за столом, були затуманені, а паніям губи й щоки якось дуже червоніли.
- Ну, что там? - чекаюче подивився офіцер з пишними вусами на жандара, який заступаючи собою спійманих, виступив наперед і держав руку під козирьок.
Жандар ще більше вирівнявсь і, придержуючи шаблю другою рукою, бадьоро й серйозно промовив:
- Ес... Ес... Еспорпіяторов поймали, ваше благородіє!
Усі заворушились, навіть старенький панок, що старано вимазував хлібом тарілку, здивовано повернув голову й замер.
- Експропріаторов? - недовірливо й ліниво протягнув офіцер.- Ого! Нну, отойді!
Жандар ловко крутнувсь і одійшов убік. Всі жадно впилися очима в три фігури, що стояли перед ними.
Всі три босі, з великими чорними пальцями на ногах, з якимись запалими, сірими обличчями, зарослими бородами, з мужицькими вигорьованими шиями, на яких виразно темніли зморшки, всі три без шапок, з похиленими головами, всі три з чеканням у всій постаті неминучого лиха...
Одна з паній, у якої були великі сині мрійні очі, засміялась:
- Ну й експропріатори!.. Фе!.. Я думала, настоящіє...
Жандар скосив на неї очі, але ждав, що скаже офіцер. Офіцер же гикнув, одкинувся на спинку стільця й ще лінивіше звернувся до спійманих:
- Так... Гм! Ви же ето чего там... ето... как єго?.. Там бунти устраіваєте?
«Експропріятори», що жадно бігали очима по закусках, заворушились і повернули до нього голови.
- Ми, ваше благородіє, нікоторих бунтів,- поспішно й кротко заговорив передній.- Ми собі йшли на станцію... А нам, значить, звиніть: «куда? стрілять буду»... А ми, как от перед богом, ваше благородіє... Ми з голодного села. Два дні не їли, ваше благородіє...
- Ну, врьош... Всє ви ето пойотє...
- Ваше благородіє,- вмішався жандар.- Они коло вагонів з зерном споймані...
- Ага!.. Вот відітє... зерно хотєлі украсть?
- Ваше благородіє! - знов переводячи очі від столу на офіцера, схилив голову на плече передній.- Коли б ми по зерно йшли, так у нас би мішки, або хоч торби були... А ми ж... от, як сами бачите...
- Гм...- крутнув вуса офіцер.
- Ану іх к чорту, Серьожка! - нетерпляче скрикнув другий офіцер.- Дай їм, Скріпчук, по нагайкє і к чорту.
Жандар взяв до нього під козирьок, але ждав, що скаже Серьожка.
- Гм!..- ліниво, п’яно дивлячись на спійманих, крутив Сєрьожка вуса. Спіймані ж насторожено стояли, й ждали, й бігали очима по закусках. Панії щось шепотіли одна одній і сміялись, показуючи очима на «експропріяторів».
- Отправіть іх под арест!..- несподівано постановив Серьожка і в’яло повернувся до столу.
- Слушаю! - цокнув шпорами жандар.- Ідьом!
Спіймані знову заворушились. Данило насупив брови й щось пробурмотів; самий задній маленький дядько з гострим носиком і круглими, як дві вишні, зляканими очима ще більше напружився й розтерявся, а передній розставив руки і кротко скрикнув:
- Ваше благородіє! Та за віщо ж?
- За беспорядкі! - не озираючись, ліниво бовкнув офіцер.
- Ваше благородіє! У нас же дітки... Сем’я голодна... Защо ж нам таке? Ми ж хіба що бунтували?.. Защо ж нас у тюрму?
Гарненький офіцер нетерпляче скочив з місця і, підійшовши до них, крикнув:
- Марш!
- Та за віщо ж це під арешт? - раптом злісно, густим басом бовкнув Данило, дивлячись повз гарненького офіцерика у спину офіцерові з пишними вусами. Той помалу повернувся й пильно глянув на Данила.
- Гм!.. Так ти єщо... Гм!.. Дай єму в рило,- хитнув він на нього передньому.
Передній злякано глянув на Данила, на офіцера, широко розплющив очі і з непорозумінням подивився на всіх.
Панії засміялись.
- Вот ето остроумно! - байдуже бовкнув старенький панок, витираючись серветкою.- Ето напомінаєт мнє...
Офіцер жвавіше озирнувся до паній і, повернувшись, строго крикнув:
- Ну! Дай єму в рило.
- Ваше благородіє!!! - благаюче підняв руки передній.
- Молчать!.. Нє хочешь? Ну, тєбє дадут в рило.
- Ти! - хитнув він Данилові.- За то, что он не хочет дать тєбє в рило, дай ти єму!..
Панії, офіцер і, навіть, старенький панок весело засміялись.
- Справедливо! - крикнула пані з мрійливими очима.
- А потом он тєбє даст... А потом оба вмєстє дадітє вон тому трєтьєму. Ну!
Данило мовчки, злісно дивився на офіцера й сопів носом; передній розтеряно посміхався, а задній злякано водив очима по всіх і дрижачими руками м’яв картуза.
- Ну! - раптом грізно скрикнув Серьожка і скажено підвівся.- Я с вами шутіть буду, что лі. Бей в морду єго! - ступнув він до Данила й показав головою на переднього.
Данило зблід і глухо промовив:
- За що ж я його буду бить?
- Нє разсуждать! Пріказиваю тєбє і бєй!
- Ваше благородіє! - знову благаюче крикнув передній.
- За віщо ж нам таке безчестя!.. Та нас же
