Українська трагедія. Між життям і смертю (перша книга) - Власюк Анатолій

Ігор Гіркін (Стрєлков) виявився полковником спецслужб Російської Федерації. Він раніше брав участь у військових конфліктах у різних країнах.

Президент США Барак Обама звинуватив Росію у невиконанні Женевських угод та попередив про нові санкції.

29 квітня без перешкод з боку міліціонерів натовп з вигуками: "Росія! Росія!" – захопив будівлю Луганської обласної державної адміністрації.

30 квітня бойовики захоплюють приміщення районних і міських відділів міліції, районних і міських рад на Донбасі.

Олександр Турчинов привселюдно визнає, що центральна влада не контролює ситуацію, а силові структури теж не здатні взяти її під свій контроль.

Збройні сили України приведені до повної боєготовності у зв'язку з загрозою вторгнення армії Російської Федерації.

Тривожний місяць квітень добіг до кінця.

У генерала інфаркту сверблять руки. Він хоче написати листа Баракові Обамі й знає, про що в ньому йтиметься. Але його запал поступово гасне, коли на згадку приходить пустопорожня відповідь за підписом Олександра Турчинова.

23

Минуло три тижні, відколи із Дрогославської в'язниці втік Олег Чернишов, але ніяк не могли знайти його слідів. З дружиною він не зустрічався і їй не телефонував. Думали, що побачиться з сином, відстежували малого всюди, де тільки можна було, навіть у шкільному туалеті. На цвинтарі, де поховали маму Чернишова, теж були свої люди. Але втікач ніби крізь землю провалився.

У Дрогославі мало хто вірив, що Чернишов убив свою маму. Але й на когось іншого подумати не могли. Мотиви його втечі із в'язниці теж були в тумані. Дружина поводила себе пристойно, коханця не мала. Може, Чернишову стало відомо, хто вбив його маму? Тут узагалі загадка із сімома невідомими. Одним словом, куди не ткнись мордою, – а всюди глухий кут.

Першого травня 2014 року вбили дружину Чернишова. Почерк – той самий. Біля трупа демонстративно лежав ніж без відбитків пальців. Начальник міського відділу міліції зрозумів, що аж тепер йому кінець.

Чернишову вбили зранку, коли син пішов до школи. А вже увечері до Дрогослава завітали два жевжики із самого Києва. Їм виділили кабінет заступника начальника міліції, в якому вони, правда, й нечасто бували, і поселили в готелі "Дрогослав" у центрі міста.

Жевжики нікому не давали спокою ні вдень, ні вночі. Було незрозуміло, коли ж вони спали. Видно, що професіонали, але теж мало накопали.

З'ясувалося, що Чернишов вийшов не через центральний вихід в'язниці, що було би нахабством, а через непримітний боковий. Його бачили, як він сідав у міський автобус, а далі сліди губились. Був одягнений у чорні штани і темно-синю куртку. Шапки не мав. Боковий вихід в'язниці – автобус – одяг Чернишова – ось це і все, що зуміли до спільної скарбнички розкриття злочину принести жевжики із Києва. Потім вони зникли із Дрогослава, запевнивши начальника міськвідділу міліції, що з'являться ще.

24

На "Об'єкті № 17" можна було лише спитись. Обслуговуючий персонал удвічі переважав кількість ув'язнених. Дні тягнулись, мов жуйка, яка прилипла, і годі було її відірвати.

До своїх вихованців генерал зовсім утратив інтерес. Вони каялись, що колись зопалу сказали криве слово про Путіна. Дав би він зараз кожному копняка під дупу і хай би котилися звідси під три чорти. Схоже, ефесбешники схопили на вулиці перших-ліпших, які здуру чи на п'яну голову сказали щось не те про Путіна. Так у Росії завжди майже всі були незадоволені царем. Але ж це не означало, що вони реально проти нього виступали. Насправді задушили б кожного, хто бодай пальцем поворухнув, аби прибрати їхнього царя. Поганий цар, але їхній, так що не лізьте. Та й царська охранка працювала розумно. Знала, кого брати, а кого милувати, не те що нинішні мордовороти, які хапають усіх підряд.

Тут треба боятись ідейних. Саме ця наволоч найбільше шкодить і хоче зруйнувати Росію зсередини. Вони й на мітинги можуть не піти, і анти-путінські гасла не вигукують – але немає нічого більш небезпечного, ніж ці тихесенькі інтелігентики на кухні. Ось скаже такий гад якесь слівце – і воно вже зсередини жере тебе, мозок тобі виносить. Ось саме тоді ефесбешники показали би своє вміння й виловили по кухнях цих паскуд й придушили їх, як тарганів. Але хіба вони на таке здатні?

Коли із Москви надійшла команда підготувати ще "три готелі для молодят", генерал зрозумів, що означають ці слова на їхньому жаргоні й, здається, вперше цього року посміхнувся. Три бараки були готові вже давно. Справа одного дня навести в них косметичний шик-блиск.

Упродовж тижня на початку травня на "Об'єкт № 17" прибуло ще більше сотні особового складу. Генерал жив очікуванням нової партії в'язнів. Та коли він побачив, що з ешелону, який прибув на станцію, стали пачками висаджувати людей, зрозумів, що навряд чи ті вмістяться у прилаштовані для них бараки.

Око спочивало на жіночих постатях. Ох, і зголоднів він та його хлопці! Якось вже не думалось, як він розміщуватиме їх разом із чоловіками. З Москви ж не повідомили, що будуть і жінки, а він навіть не гадав, що вони можуть бути.

Вихопив поглядом красуню з товстелезною русою косою. Варвара-краса – довга коса! І жінка тієї ж миті з люттю подивилася на начальника "Об'єкту № 17". Починалося веселе життя. Здається, справді надіслали ідейних супротивників Путіна. Він нутром це відчував.

25

Звичайно, він розумів, що рано чи пізно йому це скажуть. І все ж виявився морально не готовим, коли увечері зателефонував Микола Томенко і повідомив, що його і далі на виборах у жовтні підтримуватимуть на Дрогославщині, але ось коштів, як минулого разу, не буде. Це означало, що округ "Батьківщина" злила якійсь іншій партії. В даній ситуації це могла бути лише партія Порошенка.

Формальна участь у виборах – йому був відомий цей метод. У дві тисячі десятому він мав купу формальних кандидатів, які за гроші чи через власну наївність створювали йому опозицію, хоча було зрозуміле одне: крупні гравці домовилися між собою, зробили ставку на "Батьківщину" в Дрогославському виборчому окрузі, а все решта – для лохів.

Тепер лохом хотіли зробити його. Вибори – це насамперед гроші, гроші і ще раз гроші. Звісно, добре, якщо в кандидата є харизма, але нею не будуть ситі церкви, місцевий бомонд і засоби масової інформації. На цих трьох китах тримається успіх будь-якої виборчої кампанії. Осилиш це усвідомити, а ще краще – знайдеш кошти, тоді й переможеш. Так було минулого разу. Тепер його хочуть зробити цапом-відбувайлом.

Ні, він не мав образи на своїх однопартійців. Подібне твориться і в інших політичних силах. Можливо, там навіть більш цинічно і нахабно. Добре, що сказали майже за півроку до виборів. Могли ощасливити й пізніше. Взагалі могли не сказати, давши зрозуміти, що він став зайвим. Втім, ні. Його ж ще треба використати в президентській кампанії. Та й міну при поганій грі слід зберегти.

Довго не міг прийти в себе. Дружина бачила, що з ним відбувається щось незвичне, але не сміла запитувати. Знала, що чоловік рано чи пізно розкаже їй сам про все.

А він тепер був злий на Томенка. Звісно, розумів, що все йде від Юлі, а той лише виконавець, як і всі інші. Але ж вважав Миколу якщо не другом, бо в політиці навряд чи можна оперувати подібними святими поняттями, то хоча би товаришем. Зрештою, не одну літру міцних напоїв разом випили. Бачив же його вчора у Верховній Раді, руки тиснули одне одному, про щось говорили. Міг же сказати, бо вже, мабуть, знав цю інформацію. Знав список тих, хто минулого року переміг на відповідних округах, а цього разу їх кидають на догоду міжпартійним домовленостям. Уже розумів, що коли в Томенка очі бігають, то щось приховує. Думав, що його це не стосується. А з'ясувалося, що ще й як стосується.

Дружина й діти вже спали. Він ходив по кімнаті з кутка в куток і напружено думав. Зійти з дистанції він не може. До виборів не може. Занадто багато зобов'язань у нього є. Не перед виборцями, як це пафосно заявляють засоби масової інформації, а перед тими, хто дозволив йому прийти до найвищої влади в Україні. І справа не лише в грошах, хоча і в них теж. Ще є купа нереалізованих проектів, до яких ці люди причетні, але без його депутатської допомоги не здатні й кроку ступити.

А може, плюнути на все й змиритись? Побув народним депутатом – і досить. Йому є чим зайнятись. Знав, що влада засмоктала його з головою, але не смів навіть самому собі в цьому зізнатись. Перебування у Верховній Раді з людини перетворювало тебе на раба, але неволя виявлялася солодким дурманом, який дозволяв радісніше сприймати життя.

І якщо він ризикне та виграє вибори – переможців ж не судять? І Петро Олексійович оцінить, навіть якщо не стане президентом. Почав думати, хто може йому стати конкурентом на окрузі. Якщо не пришлють із Києва якогось політичного туза, що малоймовірно, бо подібні часи скінчились, і люди клюють лише на своїх, то фактично сильних опонентів у нього нема. Директор готелю "Дрогослав", який очолює міський осередок партії Порошенка? Смішно. А більше від цієї політичної сили у їхньому місті нема нікого серйозного.

Трохи повеселішав. Дозволив собі на кухні перехилити трошки правдивого закарпатського коньяку. Шкода, що дружина заснула, а то зараз згадав би молодість.

Заснув з усмішкою на обличчі. Все говорило про те, що здаватися він не буде.

26

Маша, звісно, чула про одеське побоїще другого травня 2014 року, але десь через тиждень після цього їй зателефонувала тітка і сказала, що вже нема їхнього Костика. Костик був двоюрідним братом Маші, а тітка – рідною сестрою її мами.

Костик узагалі-то вів безпутній спосіб життя. Не бути вдома тиждень-другий стало вже звичним для нього. Тому батьки особливо й не турбувались, коли він десь вештався. Знали, що син встругає у бійки, завжди має якісь пригоди. Ось є такі люди, які постійно ходять поруч із небезпекою, ніби вона притягує їх. І на що сподіваються? Що вона омине їх? Але одного разу таки засмоктує з головою.

Батьки захвилювалися наступного дня після тих подій, коли спочатку йшли гудки, а потім телефон Костика замовк. Відтак хлопця упізнали серед тих, хто отруївся у Будинку профспілок в Одесі.

Машу не дуже засмутила смерть Костика. Вона й бачила його десь двічі чи тричі, коли він гостював у них в Москві.