Українська трагедія. Між життям і смертю (перша книга) - Власюк Анатолій

Вже тиждень цей фрукт не дає про себе знати. Невже вони знову щось зробили з Лілею, щоби таким чином натиснути на нього і все-таки змусити вступити до тієї клятої організації? Чи він їм уже не потрібний, але помстились йому, прибравши внучку?

Генерал інфаркту не встигає набрати номер телефону Лілі, коли чує, що вона обережно відчиняє двері. Мабуть, думає, що він спить і не хоче його будити. Але генерал інфаркту вже на ногах і виростає перед нею.

Ліля п'яненька. Від неї несе дорогим коньяком. На обличчі – винувата усмішка.

– Де ти була? – суворо запитує.

Вона не хоче казати правду. Поки що.

– У подруги був день народження.

Це перше, що їй прийшло до голови. Розуміє, що непереконливо, але вже як є.

Генерал інфаркту розуміє, що зараз нічого не розповість Лілі про Івана Андрійовича і його дурнувату пропозицію вступити до Комітету порятунку України, про те, що внучці треба бути обережною, бо від цих людей усього можна очікувати. Мабуть, доведеться перенести цю розмову на ранок, коли Ліля буде здатна сприймати все серйозно.

Він іде до своєї кімнати, внучка – за ним.

– Ну, вибач, що я тобі не зателефонувала, – почала вона. – Несподівано потрапила на день народження, а коли побачила, котра година, подумала, що ти вже спиш.

Генерал інфаркту насуплено мовчить.

Ліля обіймає його й дотуляється до його щоки.

– Все одно ти найкращий дід на світі, – шепоче йому на вухо.

Таких ліків жоден доктор на світі не пропише.

57

У двері спочатку дзвонять, а потім грюкають зі всієї сили.

За вікном – глупа ніч.

Марія тремтить у своїй кімнаті. Вона думала, що мужня. Її попереджали, погрожували. А коли прийшли, зрозуміла, що не хоче вмирати.

Іван прокидається повільно. Що за маячня? В одних трусах іде в коридор. Гучно питає, хто там.

За дверима мовчать. Видно, не сподівались почути чоловічий голос.

Пролетарієві нічого втрачати, окрім своїх ланцюгів. Особливо, якщо вчорашній алкоголь ще не вивітрився.

Іван відчиняє двері.

На майданчику стоїть троє здорованів. В одному з них він впізнає знайомого оплотівця.

І його знають. Свій хлопець. Що він тут робить? Кого-кого, а його точно не сподівались тут побачити. Кажуть, що помилилися квартирою. Свій хлопець точно не може жити разом з тими, кого вони шукають. Іван ще не доганяє, що сучка і її мала курвочка – це Людмила Іванівна і Марійка, його дружина і донька.

Але по обидва боки барикад враз розуміють, що адреса вірна, а Іван є чоловіком і батьком тих, кого вони мали висмикнути цієї ночі із мирного життя. Він теж тверезіє дуже швидко й усвідомлює, що від нього зараз залежить дуже багато, якщо не все.

Каже, що вони поїхали і більше тут не живуть. Бачить недовіру в їхніх очах. Але він впевнений, дуже впевнений. Це спрацьовує. Вони не наважуються заглянути в його квартиру. Він каже, що хоче спати і відразу ж зачиняє двері.

Стоїть на місці, прислухаючись. Час зупинився.

За мить оплотівці щось гомонять між собою. Нарешті йдуть геть.

Марія розуміє, що батько врятував їй життя. Йому від цього не легше.

58

Душі не живуть за людськими законами, а тому кохання й досі залишається незбагненним.

Андрій Чернюк ще здалеку побачив Віолетту біля продуктового магазину. Ось було тільки неясно, як вона збирається нести всі ті пакунки з продуктами, які закупила.

– А я щойно подумала про вас, – сказала Віолетта, коли Чернюк підійшов до неї. – До речі, вітаю вас. У магазині знаходиться ваш двійник.

Вона мило усміхалась, і він спочатку подумав, що це жарт. Але із магазину дійсно виходив чоловік, доволі схожий на нього. Дрогослав – невеличке місто, але навряд чи вони бачились колись.

Чоловік теж оцінив схожість із Андрієм Чернюком, а Віолетта скористалася ситуацією й стала між двійниками.

– Загадую бажання, – сказала вона, заплющуючи очі. – Тепер воно неодмінно має здійснитись.

Схожому на Андрія Чернюка чоловікові зателефонували. Він, непевно махнувши їм рукою, пішов геть.

Дива скінчились, а проза життя залишилась. Можливо, тому проза життя й засмоктує людей, бо вони не вірять у дива?

Віолетта явно переборщила і не розрахувала власні сили. Було дивно, як вона взагалі вийшла із магазину з такою кількістю пакунків. Тепер самотужки додому донести їх не могла. Звісно, Чернюк запропонував свою допомогу, а Віолетта ніби й чекала на це.

По дорозі він жартома запитав у неї, навіщо було грабувати магазин.

– А в мене завтра день народження, – відповіла Віолетта.

Чернюк загадково усміхався.

– Що? – не зрозуміла вона і теж усміхнулась.

– У мене теж, – сказав він після паузи.

– Сам Бог велів відсвяткувати наш день народження разом.

Віолетта не знала, чому в її голові народилася саме ця фраза.

Чернюк навіщось дістав свій паспорт і показав жінці, що у нього справді завтра день народження, хоча вона й без цього повірила йому. Здається, вірила кожному сказаному ним слову.

59

До села Іван з Марійкою приїхали вчасно: померла мама Людмили Іванівни. Не змовляючись, вирішили поки що нічого не розповідати про нічне жахіття з "Оплотом".

Іван трохи покрутився і безслідно зник. За життя з тещею не знаходив спільної мови. То навіщо зараз комедію ламати?

Марійку трусило, як тільки вона згадувала, що по неї приходили оплотівці і що з цього могло вийти. Людмила Іванівна думала, що донька важко сприйняла смерть бабусі, а тому намагалася не відходити від неї.

На похорон зібралося мало не все село. Андріївну, як називали покійну, любили й поважали. Гуділи церковні дзвони. Була неділя. Все було велично і пишно.

Уже вертались із цвинтаря, коли пішов скажений дощ. Здається, ніщо не віщувало негоди, і поки люди сховались по домівках, наскрізь змокли.

Марійку стало трусити ще більше. Людмила Іванівна змусила її випити трохи горілки. Здається, ніби стало легше, і донька заснула. А під вечір температура підскочила до сорока градусів.

60

Сьомий аналітик Центру стратегічних досліджень Ріта Файвгофен помітила відсутність Ричарда Блейка. Він не часто, але все ж з'являвся в їхній їдальні. І саме там вона накинула оком на цього симпатичного чоловіка. А тепер він був відсутній тривалий час.

Звісно, вона не знала, ким є Ричард Блейк у табелі про ранги. Можливо, вищий за неї й теж працює аналітиком. Втім, міг бути і з іншої спорідненої структури, адже їдальня одна на всіх. За великим рахунком, це її мало цікавило. На заваді ставала інструкція: не можна мати близьких стосунків з тими, з ким щодня зустрічаєшся в цьому приміщенні. Що мали на увазі розробники під "близькими стосунками" – дідько їх знає. Але Ріту Файвгофен все більше й більше тягнуло до Ричарда Блейка. Так і не наважилась до нього заговорити під час зустрічей у їдальні, хоча одного разу стояли поруч у черзі. Він видався тоді зосередженим. А тепер, коли той, в якого вона була закохана, зник, не знала, що робити. Ріта Файвгофен не хотіла сама собі зізнаватись у своєму коханні, але дорого б зараз віддала за те, щоб отримати бодай вісточку від Ричарда Блейка. Навіть пожертвувати своєю кар'єрою у Центрі стратегічних досліджень.

Ріті Файвгофен виповнилося двадцять дев'ять. Вона вже мала сумний досвід заміжжя. Слава Богу, що не завагітніла. Хотіла мати дітей, але не від такого чоловіка. Коли той п'яним загинув в автомобільній катастрофі, подякувала Богу. Знала, що грішить. Дала собі слово більше ніколи не виходити заміж. Аж поки в її житті не з'явився Ричард Блейк.

Вона відразу вихопила його поглядом з-поміж інших. Мурашки поповзли по тілу. Так було лише тоді, коли вперше побачила свого вже тепер покійного чоловіка. Кохання до нього тривало недовго – аж поки він уперше не побив її. Потім, очунявши від пиятики, просив пробачення, але Ріта Файвгофен розуміла, що минуле, щасливе минуле, не повернеться до неї. Смак кохання вивітрився.

Тепер хотіла думати, що Ричард Блейк не такий. Уважно спостерігала за ним, намагаючись розпізнати його внутрішню сутність. Розуміла, що все даремно, адже поки вона тут, про якесь зближення з цим чоловіком не може бути й мови. Та й він, здається, абсолютно байдужий до неї. Декілька разів ковзнув поглядом по її обличчю. Жодних емоцій. Навіть не вітається, коли побачить. Не запам'ятав? Чи вдає, що не знає її? Чи старший в табелі про ранги? А начальникам не можна видавати себе.

І все ж, куди він запропастився? Ріта Файвгофен мала дві версії. Або не працює більше в Центрі стратегічних досліджень. Або поїхав у відрядження.

Як знайти цього чоловіка, якщо вона навіть прізвища й імені його не знає?

Анатолій ВЛАСЮК

(Далі буде)