Українська трагедія. Між життям і смертю (перша книга) - Власюк Анатолій

Так і пролежав до ранку з розплющеними очима, а коли повія прокинулася, вигнав її, нічого не пояснюючи.

17

Невгамовний Гриць, схоже, вирішив діяти на нерви міському голові. Коли дев'ятого квітня розпочалася чергова сесія Дрогославської міської ради, він без дозволу знову вискочив на трибуну й запропонував прийняти "Звернення депутатів Дрогославської міської ради щодо заборони реклами алкоголю та тютюну".

Не встиг міський голова оговтатись від нахабства Гриця, як той почав читати текст.

"В.о. Президента України, Голові Верховної Ради України О.Турчинову

Ми, депутати Дрогославської міської ради, вкрай стурбовані ситуацією, яка склалася в нашій державі щодо споживання дітьми та підлітками алкогольних напоїв, зокрема пива і тютюнових виробів.

На наше переконання, пиво, енергетичні та популярні слабоалкогольні напої є повноцінними алкогольними виробами і містять таку ж частку спирту, як і горілка, причому для їх виготовлення використовують низькосортний алкоголь із високим вмістом "важких" багатоатомних спиртів, в основному пропілового й ізоамілового. Так, у півлітровій пляшці пива із вмістом алкоголю 5,8 відсотка стільки ж спирту, скільки й у 60 грамах горілки".

Друга спроба зупинити Гриця теж не мала успіху. Депутат подивився на міського голову, як на мале пиво, й продовжував мало не скоромовкою зчитувати надруковане на папірці. Інші депутати підсміювались, розуміючи, що міському голові нічого не вдасться зробити з Грицем. Залишалося лише дослухати запальну промову.

"Як показують останні дослідження Всесвітньої організації охорони здоров'я, Україна займає перше місце в світі по вживанню алкоголю серед дітей та молоді. 40 відсотків дітей у віці від 14 до 18 років вже залучені до його систематичного вживання. Щороку в Україні від отруєння алкоголем помирає 10 тисяч людей. Величезна кількість молодих людей до двадцяти років стають або алкоголіками, або сильно питущими. П'ють алкогольні напої (включаючи пиво, енергетичні та популярні слабоалкогольні напої) щодня або через день. Уживає пиво кожний третій підліток у віці 12 років, а у віці 13 років – двоє з кожних трьох. На українців у віці до 25 років припадає до 50 відсотків всього вживання пива в Україні.

Однією із причин масового поширення вживання алкоголю серед дітей, підлітків, молоді більшість учених усього світу вважають масивну наступальну рекламу алкоголю, в тому числі пива, яка робить їх вживання соціально прийнятним і навіть схвалюваним.

На сьогодні немає жодного рекламного блоку на телебаченні без реклами алкоголю, орієнтованої в основному на молодих людей у віці 14-30 років. Основною метою такої реклами є впровадження у масову свідомість стереотипу про необхідність споживання алкоголю. Відносно паління серед молоді, то статистика жахає своїми цифрами.

Враховуючи вищезазначене та з метою припинення зростання кількості неповнолітніх, які залучаються до споживання алкоголю та тютюнопаління, просимо розглянути питання щодо заборони реклами алкоголю, торгових марок алкоголю, тютюнових виробів на телебаченні з 6.00 до 23.00 години та їх зовнішньої реклами.

Залежним від алкоголю Незалежна Держава не потрібна!

Без здорової молоді у Держави немає майбутнього!

Звернення прийнято на сесії Дрогославської міської ради 9 квітня 2014 року".

Дочитавши текст, Гриць з виглядом переможця глянув на міського голову і запропонував внести це питання до порядку денного. Здавалось, очільник міста задумався лише на мить, а потім несподівано для всіх підтримав Гриця. Депутати від більшості не розуміли, що відбувається. Міський голова виразно глянув у сесійну залу – і вони одностайно проголосували.

Гриць, видно, готувався до палкої промови, бо знав наперед, що його пропозиція не пройде. Але сталось диво. Він сів на своє місце і ще довго тримав підняту догори руку.

18

Коли батько Андрія напивався, то ходив по квартирі у трусах, не соромлячись невістки. Ні дружина, ні син не могли вплинути на нього, коли він знаходився в такому стані.

– Моя квартира! Що хочу, те й роблю! – кричав він, і Марина розуміла, що ці слова адресовані насамперед їй. І справді, хто вона тут? Дружина його сина. Ні її, ні Петрика і Павлика не прописали. Колись, теж будучи напідпитку, свекор сказав їй, що вона може покинути Андрія, а потім претендуватиме на свою долю в квартирі. Звісно, в Марини навіть таких думок не було. А якщо й доведеться покинути Андрія, то на квартиру вона точно не претендуватиме. Тим більше, що вона з дітьми у крайньому випадку могла жити у мами, але заради Андрія не робила цього.

Останнє велике підприємство у Дрогославі, на якому працював свекор, припинило своє існування три роки тому. Здавалося б, сиди собі вдома і насолоджуйся життям, бо людям такого віку знайти роботу в місті було практично неможливо. Але старий щоранку кудись ішов, бо сам казав, що вдома можна сказитися. Приходив увечері завжди напідпитку. За які гроші їв і пив – невідомо. Але тоді принаймні поводив себе пристойно. А коли напивався, то всім – хоч з квартири втікай.

Сьогодні був саме такий день. Свекор у трусах сидів перед телевізором і коментував новини. Дикторка читала з папірця, що міністерство закордонних справ Росії стверджує, буцімто під Донецьк їдуть бійці "Правого сектору" і сто п'ятдесят американських фахівців з приватної військової організації Greystone, перевдягнених у форму бійців підрозділу "Сокіл". Ця інформація викликала у нього бурхливу іронію. Він скочив з дивана, танцюючи перед телевізором і вигукуючи: "А негрів там нема?! Де ж негри поділися?! Чи, може, це шахтарі?!".

Знову він сів на диван, коли на телевізійному екрані вигулькнула фігура Олександра Турчинова. Любив він цього дядька, що й казати, захищав, коли хтось його критикував. Чого так – і сам не зміг би пояснити. Той розповів, що в результаті злагоджених дій спецпідрозділу "Ягуар" було повністю звільнено будівлю Харківської обласної державної адміністрації й заарештовано понад сімдесят учасників заворушень.

Це викликало у нього велику радість, і він почав гучно плескати в долоні. До кімнати, не розуміючи, що відбувається, одночасно заглянули дружина і невістка. Цього було достатньо, аби він визвірився на них і почав матюкатися.

Марина швидко вхопила дітей і повела до сусідки, аби малі не чули таких слів. Дружина сховалася на кухні. Андрій приречено сидів, бо знав, що зараз втихомирити тата він не зможе. Той сам замовк, коли побачив, що його ніхто не слухає. Ще трохи подивився телевізор і пішов спати.

19

До вчительської зайшла Зоя, молода фіфочка, яка викладала біологію, і, зневажливо дивлячись на Людмилу Іванівну, підкреслено голосно, щоби чули всі, сказала, що її викликають до директора школи. Ріже вухо оте "викликають". Раніше зазвичай "запрошували". Навіть "просили зайти".

Людмила Іванівна відчуває на собі погляди колег. Зараз ніколи розбиратися, хто дивиться на неї зі зневагою, а хто зі співчуттям. Головне, що ж хоче від неї директор школи. Вона розуміє, що нічого доброго від цього візиту їй чекати не слід, але все ж і не треба наперед додумувати, що з нею буде після цього. Вона зберігає олімпійський спокій і бачить, як біситься Зоя. Хотіла бачити переляк на обличчі Людмили Іванівни – і не дочекалась.

Шлях до кабінету директора видається довгим. На перерві гасають діти по коридору, ніби все, що відбувається навколо у світі, їх не стосується. Старшокласники збились до купки і щось жваво обговорюють. Коли біля них з'являється Людмила Іванівна, вони замовкають. Вона спокійно дивиться на них, очікуючи, що учні привітаються, але ті – ані пари з уст. "Ну-ну, любі мої хлопчики й дівчатка, – думає вона, – швиденько ж ви перекувались, а я не зуміла навчити вас людяності".

Директор школи видається їй змученим і переляканим. Складається враження, що хоча він і сам викликав її до свого кабінету, але тепер не знає, як має сказати те, що задумав. Втім, рештки інтелігентності в ньому ще залишились. Він пропонує їй сісти, але чи не вперше за довгі роки спільної роботи Людмила Іванівна помічає, що не дивиться їй в очі.

Починає здалеку, ніби готовий теревенити з нею хоч цілісінький день, але дзвінок на урок дисциплінує, і директор школи мало не скоромовкою не то просить, не то наказує Людмилі Іванівні терміново виїхати із Донецька від гріха подалі.

Вона не встигає переварити цю інформацію, як у нього дзеленчить мобільний телефон. Директор школи на очах зеленіє й відчайдушним жестом показує Людмилі Іванівні, аби вона вийшла. Мовляв, ви що, не розумієте, у мене ж серйозна розмова, не для ваших вух?!

Вона все чудово розуміє і йде до виходу. Відчуває, як маленьким зробився директор школи, який щойно вичитував їй, що вона своєю українськістю лише плодить проблеми. "Що ж, логічно, вона мусить виїхати, щоб ці люди жили собі так, як вони хочуть, – думає Людмила Іванівна. – Є людина – є проблема. Нема людини… Брехня, товаришу Сталін, нема людини, а проблеми таки залишаються". І якби вона хотіла виїхати – то до кого і куди?

Якби хтось зараз збоку глянув на Людмилу Іванівну, то ніколи б не здогадався, що вона стоїть перед чи не найважливішим вибором у своєму житті, – настільки чистим і просвітленим був її погляд.

20

Дзвінка відкрила для нього у сексі таке, про що він і не підозрював за всі свої сорок дев'ять років життя. Інтим був для нього цнотливим, радше як фізіологічна потреба, ніж мистецтво. Молода закарпатська художниця щоразу відкривала перед ним нові світи, ніби малювала щось незвідане. Це була захоплююча прогулянка в просторі й часі. Міський голова Дрогослава виявився здібним учнем. Він не лише отримував насолоду від уроків Дзвінки, але й виявився здібним учнем, здатним вгадувати потаємні бажання талановитої вчительки. І закарпатська художниця щиро раділа цьому, бо з Борисом було важко, поки той здогадається, що саме у сексі зараз хоче його дружина.

Коли Дзвінка сказала, що потрібне його сприяння у тому, щоби можна розгорнути її виставку в міському музеї "Дрогобиччина", щось кольнуло йому в серці. Він гнав від себе думку, що секс з ним знадобився закарпатській художниці з меркантильних інтересів. Хотів вірити, що вона щиро кохає його, а їхні інтимні стосунки – це лише приємний додаток до нормальних стосунків між ними.