т. 2 - Оповідання - Винниченко В. К.
- Хоч і поняв, а по-моєму б узять їх усіх, витопить з їх сало та й засмалить і праведних, і неправедних на ньому! А то поки ще те пекло, а вони тут пекло роблять. А може, скажеш, нє?
- Разсуждай дальше... я скажу потом...
- Та тут разсуждать нема чого... Ти мене спрашуєш, какая єсть моя вєра. А я тебе спрашую, що то за пекло, що то за мощ... Ти мені говориш «ад». Де той ад? А хіба то не ад - он там, на тім Дальнім Востоці? А хіба то не пекло, як нема чого з’їсти... і... випить...
- А надто випить! - зідхнувши додає з напівсерйозним жартом коротенький, товстенький чоловічок у фартусі і в теплій шапці з повисмиканою бавовною. Дехто сміється.
- Ти, брат, багато говориш про святих, а чи ти їх бачив? - сплюнувши й насунувши картуза на лоба, говорить далі веселий.- Я, брат, вірив в їх та довіривсь до того, що от...
Він розводить руками, задира одну ногу в якійсь кожаній пантофлі й обводить очима своє лахміття.
- Сам винуват...- похмуро говорить косий.
- Сам?..- закидаючи картуза на потилицю, скрикує веселий: - Ех, брат!..
Але в цей час недалеко од дубів чується якийсь п’яний спів і веселий спиняється, підводиться і, махнувши рукою, кричить:
- Вася!.. Василь Саф’янович! Пожалтє-с сюди!
Усі озираються, тільки косий, серйозний і суворий, не ворушиться навіть.
По дорозі плентається якась невеличка фігура, боса, без спідньої сорочки, одягнена тільки в якесь жовто-зелене пальто і без шапки. Зачувши своє ім’я, вона зупиняється, пильно дивиться на валку й щось бурмоче. Потім підносить палець до носа й почина лукаво грозитись, весь час гикаючи й хитаючись збоку вбік. І п’яне маленьке лице його з чорним носом і віями, з тоненькими синіми губами лукаво дивиться на всіх і посміхається.
- Та йди ж, Вася! - кричить веселий. Вася підходить, зупиняється коло валки і, взявшись руками за поли свого пальта, важно почина розкланюватись перед усіма, схиляючи голову то на ліве плече, то на праве. Розкланявшись перед здивованою й мовчазною публікою, він подає веселому руку і, потрусивши її, зупиняється коло косого.
- Спасаєсся? - заклавши руки за спину під пальто й похитуючись, звертається він до нього.
Косий мовчки дивиться на нього.
- Ти, Вася, розкажи йому, як треба спасатись,- говорить веселий.
- Спасатьця? - гикнувши, питає Вася.- Ето можна показать... Ето можна... Гм... Ето, брат...
Він почина мацати рукою коло кишені штанів, хитається, лукаво моргає до публіки і, нарешті, виймає пляшку «монопольки». Подивившись на неї на світ, він обводить усіх веселими очима і, хитнувши на «монопольку» головою, говорить:
- Єсть!
Всі сміються, а коротенький чоловік крякає, спльовує й витирає вуса.
- Можна й спасаться вже? - пита хтось із валки.
- Хе-хе-хе! - сміється Вася і, перехиливши пляшку над ротом, почина смоктати горілку. Косий дивиться на нього і здається, що ніс його робиться ще більше похмурим. Всі слідкують за ними з усмішкою.
- Смотриш? - однімаючи пляшку від рота й не витираючись навіть, говорить Вася до косого.- Може й ти хочеш спастись?.. Спасайсь! Ето, брат, вєрноє спасєніє...
- Смотрю і розсуждаю,- тихо почина косий, не зводячи з Васі строгого свого ока.- Чєлаєк старий уже, преклонний, а такими ділами занімається... Син на войні, кров свою проливаєть за нас, за вєру, отєчество і любов.
- Врьош... За вєру, царя і отєчечество! - поправляє Вася.
- Син кров проливає, а отєц... ех!
- А отєц водку проливає! - додає Вася і, знов перехиливши пляшку, почина смоктать. Але зараз же, однявши її від рота, він нахиляється до косого і якимсь шепотом говорить:
- Кров проливає? За вєру?.. (павза). За царя? (павза). За отєчество? (павза).
Всі ждуть. Вася підніма пляшку, шпурля нею об землю і злісно, по-московськи кінчає лайкою.
Всі регочуться.
- Ти, Вася, не той... не дуже.
- Що?! - озирається Вася.- Как? Не дуже?.. Ето почему так, позвольте вас спросить? Не полагається з такими словами на чиновників? А на міня полагається?.. Га?.. «Преклонний чєлаєк»? Сукини сини! От що!.. Мерзавці!.. Де мой син?.. Я тебе спрашую, де мой син?!
Усмішки на його лиці вже не видно. Щось болюче, суворе і злісне видається йому в очах і мокрих ще від горілки губах. Голос переривається якимсь нервовим дрижанням і навіть гикавка десь зчезає. Всі робляться серйознішими. Вася стоїть якийсь мент мовчки, важко дихаючи й сопучи носом, потім звертається до слухачів і, показуючи рукою на город, шепотить:
- Я - злодєй, я оскорбив Колю... Ето вєрно... Я його оскорбив... Я - злодєй, і ето вєрно...
Він зупиняється і, вдаривши себе в груди кулаком, скрикує:
- Не... не я погубив Колю... Погубила його - вєра і отєчество!.. Да! І кров проливає... а я... От!
Він розставляє ноги, розгорта поли свого пальта і випина до них свої голі, жовто-брудні груди з якимись ямками, синяками й кущиками сивого волосся посередині.
- Герой? А? - дивиться він грізним поглядом на всіх.- По самой первой моді?.. «Преклонний чєлаєк»! А ти мені скажи, почему я должен не пить? - раптом звертається він до косого, який похмуро дивиться кудись убік.- З какой надобності ето нада? Га?
- Душа больше за водку... Душу нада любить,- з неохотою бурмоче косий.
Вася якийсь мент пильно дивиться на нього, наче чекаючи далі, потім поволі поверта голову до слухачів і, хитнувши нею на косого, говорить:
- Хороший хлюст? А? «Душу любить»... Дак ти ж ублаготвори ету душу... Понімаєш? Ублаготвореніє дай!.. А чим ти можеш?..- він озирається навкруги і, не знайшовши, сумно схиляє голову.
Всі мовчать.
- А був, братці, і я чєлаєк...- з якоюсь кривою, жалкою посмішкою повертає він до всіх своє худе, знівечене лице.- Зарабатував по два
