т. 2 - Оповідання - Винниченко В. К.
- А тобі яке діло?
- Да вот, нє вязні, да всьо.
- О?
- Вот тєбє і «о»!
- Та чуєш, Мартине! - раптом голосно кричить хтось із юрби.- Вони понесуть після жнив додому та на Пасху з квасом будуть їсти. А ти чіпляєшся!
- Та хай вони хоч подавляться ними! - згоджується Мартин.- Тільки ж досадно, що паршива лапацня де не збереться - скрізь тобі у кашу наплює. Просто не потовпишся за ними!.. Ач, яке раде, що виграло!
Кацапчук справді з радим лицем вибирається з юрби й щось кричить до своїх товаришів «кацапів». За ним рушає й серйозний Серьога.
- Ну-ка, землячкі! Подході, подході! За копєйку цєлая булка! Цєлая булка, харрошая французская булка за одну копєйку! Вот іґра так іґра! Ех, амеріканськая іґра! Ну-ка, красавіца, єщо копєєчку!
- Ей, лапацня! - кричить Мартин.- Вертайсь, ось ще будете грать... Може всю торбу виграєш?
- Молчі, хахлацкая морда! - злісно озирається Серьога.- Лучше молчі!
- Та нявжо? Ой, злякався!.. Рятуйте, люди добрі: кацап лаптем хоче вбити!
В юрбі сміх. Чуються іронічні, насмішкуваті викрики до «кацапів», тюкання й регіт. «Кацапи» озираються й собі глузують з «хохлів», їхні товариші заступаються за своїх і починається звичайна баталія. Булочника вже не слухають і він пробирається кудись далі зі своїми булками й торбою. Серьога ляга спиною на якийсь клунок, лицем до «хахлів», і злісно дивиться на них, простягнувши ноги. Поруч його, спершись на лікті, лежить рудий, кучерявий «кацап», з широкою жовтою бородою й розстібнутим коміром сорочки. Решта «кацапів», сидячи кружка коло чайника, іноді повертають од кухликів голови і сміються з «хахлів» спітнілими червоними обличчями.
Київці й полтавці змішалися докупи й розташувались коло вогню. Мартин, одсунувши бриля на потилицю, стоїть і дивиться то на «кацапів», то на дядьків, які, посміхаючись у вуса, іноді й собі вставляють щось до сварки. Дівчата піддержують своїх криками й сміхом. Баталія все зростає.
- Заткні рот,- кричить Серьога.- Всьо полє завонял! І нанімать не прієдуть через тебя!
- Ай-я-яй! От розумно! - хита головою Мартин.- Навіть наш рябко такого б не придумав.
- А вот у нас, в Расєє, так пси так точно брєшут, как ти...
- В «Рассєє»,- передражнює його Мартин, потім хитає з жалем головою й каже:
- Ех, дурне-е, дурне... Аж серце болить дивитись, що тратить бог глину на таке чортзнащо...
- Нічого, Серьога! - підводячи голову, потішає дядько-курець.- Кажи так: хоч дурний, та здоровий!
- А ти і старий, да дурак,- сміється руда борода.
- Ого! - сміються коло вогню.- Борода обізвалась!
- От там то, братці, розуму!
- Затуляй тепер носа!
- Ша-ша!.. Борода щось говорить.
Але «борода», гидко вилаявшись, змовкає; «кацапи» сміються. Таку ж саму лайку кричить Мартинів сусіда, молодий, білявий парубчак.
- А ти сначала молоко оботрі на губах. Нє висохло! - пацаючи ногою в лапті, говорить Серьога.
- «Ма-ла-ко»...- передражнює парубчак.- А в тебе давно засохло?
- Він молока не ссав,- вставляє хтось.- Його мати з цицьки квасом годувала.
Серед «хахлів» сміх.
- Ще лається! - кричить Мартин.- Це з тих, що ціну тільки збивають. Он на Синельниковій на тому тижні ставали робочі по 70 рублів до Семена, а прийшла кацапня й поставала по 55! Йому що? Аби нажерлось. Ач, смокче як! Ішло б себі в свою Расєю, та й ставало б там хоч за спасибі. Сюди преться! Повиганять к чортовій матері, щоб не смерділи тут!..
- Гляді, брат, чтоб тєбя нє погналі,- посміхається борода.
До таборів наближається дядько Корній. Чорний, з гострим верхом і з спущеними донизу крисами, бриль, чорні тонкі вуса, теж спущені вниз, і смугляве лице роблять його схожим на японця. Він ступає ліниво, поважно, накинувши наопашки чумарку і впевнено позирає на табори гострими, розумними очима. Дядька Корнія всі поважають і трохи навіть бояться, надто молодші.
- Що, танцювати зібрались, чи битись? - кидає він, ніби одриваючи слова, пихкає цигаркою й поглядає на ворожі табори.- Драстуйте.
- Драстуйте. Танцювать не танцювать, а тропарів прочитать кацапні треба було б...- відповідає Мартин.
- А чого так?
- Та матюками тут усіх наділяють.
- А!.. Вони на це багаті... Так ти ж чого сердишся? Хіба тебе обділили?
Всі сміються. Не встигла сварка знову початись, як із-за бараку виїжджає зелений хургон, запряжений парою коней, і дзвінко постукуючи колесами, м’яко підкочує до робітників.
- Наймать їдуть! - голосно кричить хтось. І про сварку враз забуто.
Усі з серйозними, цікавими лицями озираються і стежать за хургоном, на якому сидять двоє: один, видно, робітник, з віжками в руках, а другий - хазяїн, з батогом. Дехто вже схоплюється й хоче бігти назустріч, але дядько Корній робить рукою знак, озирає всіх гострим поглядом і, одриваючи, говорить:
- Стій на місці! Чого бігти? Сам під’їде, як треба. Набиваться ще...
- Атож! Стій на місці! - зараз же підхоплюють навіть ті, що збирались були бігти й одходять назад.
«Кацапи» теж пильнують хургона, який, нарешті, підкочує зовсім близько й зупиняється. Чоловік з батогом у руках підносить руку до козирка і, озираючи всіх, говорить.
- Драстуйте.
Дехто теж тягне рукою до козирка, дехто обзивається настороженим, чекаючим голосом:
- Драстуйте й вам...
Чоловік помалу злізає з хургона й підходить до робітників, похльоскуючи батогом і бігаючи карими хитрими очима по юрбі. Повна, дебела постать його, в піджаці і штанях у чоботи ступає важко і твердо. Запалене й заросле чорною бородою лице здається байдужим і тупим.
- Драстуйте! - знов тягне він козирка, підступивши зовсім близько.
- Драстуйте...- спокійно й поважно відповідає Корній, пронизуючи його своїми маленькими очима.
Чоловік якийсь час мовчки обдивляється, потім, ні до кого не звертаючись, ніби про себе, бубонить:
- Робочих би мені...
- А ми ж що: пани, чи як? - посміхається Корній.
- Наймаєтесь?
- Та вже ж не танцювати сюди посходились. Вам багато?
- Та так... чоловіка з п’ятнадцять...
- Повноробочих чи третяків?
Чоловік не зразу відповідає і
