т. 2 - Оповідання - Винниченко В. К.

- Та й повноробочих і третяків...- повагом муркає він.- І дівчат... трохи...

- Є й дівчата, і третяки, і повноробочі... Це в яконовію, чи до хазяїна?

- До хазяїна... До мене.

- Куди? Куди?..- пробігає по юрбі, і потім: - До хазяїна... До мужика!..

- Гм...- незадоволено стискує губи Корній і замовкає.

Чоловік пильно зиркає на нього й ніби байдуже питає:

- А чого ти так, дядьку, хмикаєш?

- Та так... не до талії робота!

- Що? Економичеський кандьор лучче? - тупо посміхається хазяїн.

- Та краще кондьор їсти, ніж у мужика робить. А по чому даєте?

- Даю добре. В якономії так не дадуть. Повноробочому до Семена 50, третяку 40, а дівчатам 28.

- О-го-го-о! - протягує Корній,- ну ми з вами сватами не будемо...

По юрбі йде гомін. «Кацапи» підходять ближче, допитуються ціни й теж починають між собою балакати. Хазяїн мовчки стоїть і подивляється на робітників.

- Ні-ні...- підступає ближче дядько-курець.- Це ви, хазяїне, скупенько даєте... Так-так... Скупенько. За таку ціну й танцювать не наймете. Нам уже по 60 давали, та й то не йдемо... Як же його йти?

Дядько розводить руками, хита головою й чекаючи, погляда на хазяїна. Той задумливо й ніби байдуже колупає пужалном землю. Потім, не підводячи голови, тупо і спокійно починає:

- Харч буде добрий: на сніданок риба або молоко. На обід борщ, каша з салом... На полудень чи риба, чи сало, чи молоко... На вечерю галушки, чи затірка. Харч добрий... Їж, скільки хочеш, за тим не ганяємося.

- А робота яка? - несміло питає хтось з юрби.

- Робота? - зирка туди хазяїн.- Робота, як скрізь, робота. Орать, косить, в’язать, за жаткою, коло машини... Яка ж робота?

- Так-так! - іронічно обзивається збоку Корній.- Зранку в полі, ввечері в полі, уночі в полі, в празник у полі, та все в полі. Ні спочинку, ні сну... знаємо!

- Чого «ні спочинку, ні сну»? Є й спочинок, і сон...

- Та ви тут стелете м’яко, та як спатиметься там? І борщ, і сало, й молоко... Просто харчевня, та й годі!.. Та воно так тільки тут, а там як загатить тобі черево гливтяком та цибулею, так хоч через тиждень сповідайся... Знаю добре, пробував у мужиків ставать. Та й день той закляв. Воно, думаєш, свій чоловік, а він тебе так висмокче, що й ніг не поволочеш, як строку того добудеш.

- По-свойськи, значить? - посміхається дядько-курець.

- Атож!

Хазяїн мовчки погляда на Корнія.

- А в якономії краще? - в’яло посміхається він.

- В якономії усе рощитано: коли їсти, коли спати, коли робити...

Починається суперечка. Балакають дедалі спокійніше, млявіше; хазяїн усе частіше задумується і хльоскає батогом по траві. Корній одходить набік і робить цигарку.

«Кацапи» про віщось радяться, чи сваряться й подивляються на «хахлів», які теж купками балакають. Мартин розмовляє з хазяїном і скоса поглядає на «кацапів».

Нарешті хазяїн стискає плечима й одходить, не зійшовшись. Похльоскуючи батогом, він задумливо йде на другий кінець вигону, де робітників рідше. Тоді в юрбі піднімаються палкі балачки. Дехто згоджується найматись, дехто не хоче, дехто хоче прибавки. Зачинається навіть сварка.

- Наймаюсь! Чорт його бери! - кричить сердито Мартин.- Доки лежатиму отут? Вже й так третю неділю валяюсь, послідню сорочку проїдаю. Ставаймо, Сидоре, бо все одно кацапня стане - диви, он вони вже щось міркують. Їй-богу, переб’ють. Я вже знаю їх.

- Не мели, хлопче, чорт зна чого! - сердито перебива його дядько Корній.- Кацапи теж не дурні, на дурничку спини гнути не схочуть. А коли хочеш ставати - ставай, а других не підбивай. На кацапню кажеш, а сам ціну збиваєш...

- Хто збиває? - визвіряється Мартин.

- Та ти!

- Я?!

- Атож який чорт!

- Ну, побачимо!.. О! о!.. Дивіться - один кацап уже йде кудись. Договорюваться йде, накажи мене бог!

Але «кацап» не договорюваться йде. Він прямує просто до них, нахиливши трохи голову й щось думаючи. Підійшовши він підніма над головою картуза і, трохи запинаючись, говорить:

- Вот что, братци... Ето самоє, значіт, что ругалісь там ми промєжду сєбя, ето, братци, бог с нім... Главноє, вот нам столковаться надоть, как насчот найма-то?.. А? Ми так полагаєм, что, єжелі надбавка будєт, дак нада ставать. Что ж лєжать-то здєся? І бокам тьорпко, і єсть нєчего... Всє сухарікі погризлі... Как ви у сєбя раздумалі?

Корній задумливо шкрябає носа.

- Гм...- мугикає він.- «Надбавка»... А яка надбавка?

- Да так, єжелі по п’ять цалкових полнорабочім да по троячкє нєполнорабочім, дак і можно би... А?.. Ми самі, то-ісь, цєни сбівать не жєлаєм. Как ви, так і ми... Протів хозяїна надоть дружно дєржаться... А что там ето нємножко промєжду сєбя...

- Та то вже що там...- бурмоче Корній таким тоном, що, мовляв, нема чого там і згадувати.- Тільки надбавка мала...

Решта «кацапів» потрохи підходить ближче, тільки Серьога стоїть на місці і хмуро дивиться кудись убік. Мартин щось тихо з натиском говорить до купки парубків та дівчат, вороже поглядаючи на «кацапів», Корнія та інших робітників.

Хазяїн вертається, так само поволі ступаючи й похльоскуючи батогом. Він підходить до хургона й заносить ногу на підніжку. Потім озирається до робітників і питає:

- Ну, що? Будемо могорича пити?

Серед робітників робиться тихо.

- Ні, не будемо,- рішуче відповідає Корній.

- Надбавочку би малєнькую,- здіймаючи картуза, говорить сивенький, маленький «кацап» у бурякового кольору сорочці.- Уж очень обідно так... Вєдь ето нє в яконовію...

Хазяїн стискує плечима.

- Чудаки ви, братця, їй-богу! - знімаючи ногу з підніжки й підходячи до них, усміхається він.- Що вам так та економія? Хіба ж лучче у якогось німця служити?

- Та один чорт, що німець, що наш брат, хахол...- спокійно спльовує набік Корній.- І то хазяїн, і то хазяїн. А ви сами здалека?

- З Ломаної Підковки.

- З Ломаної Підковки? - здивовано підніма брови Корній.- Та чого