т. 2 - Оповідання - Винниченко В. К.

Коло жвавих полтавців, як звичайно, крик, регіт, сварка.

- Та дай йому, Мотре, щоб аж за дев’ятими ворітьма гавкнув. Якого чорта чіпляється?

- Та невже? От не дав бог жабі хвоста, а то б усю траву витолочила. Скажіть, яка вона гостра!

- А така, що не тягни свитку, бо як потягну, то аж дідуньо присниться... Рудий шершень!.. Устав, то й ходи собі з чортами, а до людей не чіпляйся!

- А лови, лови! Перепиняй... Тю!

- Ачхи, білява! По чому зуби?

Коло бараків стоїть юрба й щось чи розглядає, чи слухає когось. Вона все більшає й потрохи присовується на цей кінець.

Дядьки задумливо мовчать. Ступнів за шість од них лежать «кацапи» в білих свитках, у личаках, в кольорових сорочках мало не до колін. Вони добули десь окропу і, посідавши на клунках, п’ють чай з бляшаних кухликів. Руді, веснянкуваті, попечені лиця у них серйозні, спітнілі й мовчазні.

- Так-так...- зідхає курець.- Хазяйствечко якесь маєте?

Сумний дядько зиркає на нього й посміхається:

- Та маю... в очкурі...

- Та й усього? Е! Такого хазяйства у всякого є. Бідують, значить, і у вас?

- Бідують - не бідують, а мовляв, якби не «ох», то давно б іздох.

- Так-так...

Юрба все наближається, сміючись і голосно балакаючи. Дехто з «кацапів» устав і без картуза підходить до неї.

Один з дядьків зідхає, підводиться й каже:

- Горе - море; пий його - не вип’єш...

- А не вип’єш,- охоче згоджується курець.- Не вип’єш! Багато його, того горя... Бба-гато. А жити треба; хоч потрошку, а треба.

- Нічого! - посміхається сумний дядько.- Аби живі, а голі будемо.

- А будемо...

І всі сумно змовкають, дивлячись у вогонь.

Юрба насовується. Серед неї видно якогось чоловіка в сукняному «кацапському» картузі з цапиною борідкою й жовтим, тоненьким носиком. Він, видно, несе щось важке в одній руці, бо схилився на один бік і посовується дуже помалу, щось викрикуючи й обертаючись до юрби.

В юрбі сміх і палкі балачки. Коло чоловіка в «кацапському» картузі йде молодий парубчак з білявим чубом, підстриженим «по-кацапському», і з веселим, круглим, кирпатим лицем. Під пахвою йому три булки, які він обережно щохвилини оглядає.

Юрба зупиняється коло дядьків. Чоловік ставить додолу велику кошолку з булками, підніма догори якусь засмальцьовану торбинку, трусить нею і, повертаючи голову на всі боки, кричить:

- Ех! Вот ігра так ігра! За копєйку цєлую булку! Цєлую французскую булку за копєйку! Кто желаєт? Ех, кто желаєт! Ну-ка! Зємлячкі! Ну-ка! К чайку-то булочкі! А? Подході, подході.

- Серьога! - кричить до «кацапів», підводячись навшпиньки, кирпатий «кацапчук» з булками.- Во! Гляді!

Він підніма догори булки й показує їх Серьозі - гарному, високому парубкові з сірими, твердими очима. Той швидко підводиться й підбіга до юрби.

- Врьо-о? Виграл? - сміється він.

- За копєйку! - хвалиться той, стріпуючи волоссям.- Грай!

- Боюсь...

Їх слухає якийсь дядько в жовтому брилі, в жилеті з салдатськими ґудзиками, з іронічними, тоненькими губами.

- Не бійсь, грай,- посміхається він до Серьоги одними куточками губів: - дурням щастя.

- Как? - не розуміє Серьога, але дядько вже не дивиться на нього.

- Ех, поскорєй! Єсть одін, єщо два. Кто желаєт? Єсть одін, єщо два! Ну-ка, зельоний картуз, подмазивайсь. За копєйку цєлую булку!

«Зельоний картуз» спершу соромиться, потім нерішуче озирається до товариша в рудій чумарці й хита на торбу:

- Спробувать?

Руда чумарка серйозно дивиться пукатими блискучими очима на булочника й нічого не відповідає.

- Нате!.. Я буду грать! - простягаючи копійку, раптом просовується з юрби дівчина в білій хустці, з карими, чистими очима. Вона трохи засоромлена й схвильована.

- Маладєц дєвка! Єсть два! Давай третьяго! Ех, давай третьяго!.. Ну-ка, земляк! Виграл трі, виграй єщо!.. Вимай копєйку!

- Нє-е... довольно...- крутить головою кирпатий «кацапчук».

- Е, кацап не дурак! - басом протягує мордатий, вугрюватий парубок у широкому, новому брилі.- Він тільки вигравати й любить.

- А что ж? - сміється кирпатий.- А дуракі пущай програют!

- «Дурра-кі-і» - озираючи його з ніг до голови, зневажливо протягає мордатий.- Ще базіка, лапацня нещасна!..

Серьога твердо дивиться на нього і стискує губи.

- А тєбє досадно, что ти проіґрал?..- сміється знову «кацапчук».

- «Доса-а-дно»... Якби я виграв, то не трусився б так, як ти, за копійкою... Зраділо, що булку побачило...

- Ей, дядєнька! - вмить звертається «кацапчук» до булочника.- Я граю!.. На копійку.

Він підбира вище під пахву булки, рішуче витяга гаманець і обережно виймає копійку.

Комплект склався і в юрбі стає тихіше. Всі цікаво стежать через плечі одно одному, а булочник весело трусить торбу, щось приговорює й підносить її дівчині. Дівчина з серйозним схвильованим лицем засовує в торбу руку й довго копирсає там.

- Тягни вже! - обзивається хтось із юрби.- А то все щастя забереш!

- Е! Щастя - як трясця: кого схоче, того й нападе. Його не потягнеш... Хай вибира.

Дівчина криво посміхається й помалу витяга руку. Булочник, приговорюючи, простяга торбу другому, а всі цікаво зазирають до рук дівчини, де лежить маленька виточена діжечка з цифрою 21.

- Ну, пропала копійка! - рішуче постановляє хтось.- Малий нумер.

Дівчина з ніяковою посмішкою дивиться на всіх і зазира до рук другому. У того - 8.

- Ну, значить, лапацон бере булку! - басить мордатий парубок.

«Лапацон», хвилюючись, засува руку в торбу й виймає.

- 59! - радісно скрикує він.- Давай булку! - В юрбі сміх.

- Я ж казав! - злісно звертається до всіх мордатий.- Де кацап улізе, там вже чорта пухлого наш брат виграє.

- А тєбє завідно? - серйозно дивиться на нього Серьога.

Мордатий парубок зирка на нього, мовчки оглядає з ніг до голови й холодно кидає:

- Заступник знайшовся!

- Чево ж ти вязнєш